Загальна ситуація в РФ
Російська Федерація переживає критично складний період своєї історії. Донині, через 18 років після розпаду СРСР, російським елітам і суспільству не вдалося трансформувати свою ідентичність і забезпечити перехід федерації на шлях стабільного поступального розвитку. Реалізований протягом 1991–1999 років стратегічний курс на всебічну лібералізацію суспільного життя Росії та приєднання до глобального Заходу як одного з мажоритарних гравців зазнав нищівної поразки на межі століть. Російська Федерація у 1998–1999 роках впритул наблизилася до усезагального колапсу.
Успішно подолавши на початку 2000-х років загрози швидкого розпаду держави та неконтрольовані процеси соціальної деградації, чинне керівництво РФ, уособлене прем’єр-міністром Росії В.Путіним, при цьому пожертвувало перспективами системної суспільної модернізації, а отже, майбутнім країни. Власне, вп’яте чи вшосте в російській історії не вдалося розірвати порочне коло реформ/контрреформ. Зробивши ще на самому початку свого правління у 2000 році ставку на відновлення авторитарної керованості (створення федеральних округів, скасування виборності губернаторів тощо), В.Путін послідовно дотримувався цієї логіки у своїй подальшій діяльності.
Цей вибір уже у 2000 році призвів до спочатку часткової, а згодом дедалі повнішої інкорпорації елементів радянської символіки та ідентичності у державну російську ідеологію. Віхами цього стали відновлення старого радянського гімну (2000 рік), проголошення неоімперського курсу (модель енергетичної наддержави, 2003 рік), квазіізоляціонізм і шпигунська істерія (2005–2007 роки), керована конфронтація зі США (Мюнхенська промова, 2007 рік), проголошення пострадянського регіону зоною привілейованих інтересів РФ (2008 рік), фактична реабілітація Й.Сталіна (2007–2009 роки).
Такі зміни не залишилися суто ідеологічними декораціями. Прихід до влади В.Путіна збігся з досить тривалим періодом високих цін на енергоносії, які зросли за вісім років більш як у десять разів. За окремими оцінками, за ці роки Росія додатково одержала понад 1,5 трлн дол. Протягом цього часу Російська Федерація в економічній площині слідувала класичним курсом авторитарної нафтодобувної країни. Отримані надприбутки від продажу енергоносіїв або проїдалися, або нагромаджувалися у золотовалютних резервах. На основі енергоресурсної моделі вдалося збільшити ВВП більш як учетверо – з приблизно 350 млрд дол. у 2000 році до 1400 млрд у 2008-му та нагромадити понад 500 млрд дол. резервів.
Завдяки цьому Кремль мав необхідні ресурси для реалізації активного внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу. В цей період Москві вдавалося забезпечити послідовне і доволі швидке зростання рівня життя більшості росіян. На такому тлі заходи з обмеження