Гелена перевела погляд на зморену сном дівчину. На світанку її чекатимуть перевізники. Можливо, тільки один… Там, у верхній смузі, щось трапилось. І це щось прискорить хід подій.
У той час, коли білокіт осмислював власну унікальність, молочний імлистий порох поволі роздмухувалась і піднімався у нічне небо. Необізнаний вирішив би, що назріває буря, спостерігаючи, як згущуються під зорями хмари і сповнюється люті вітер..
Крізь мряку око хижака вловило ознаки наближення не вітру. Над землею групувалися віддалені зоряні скупчення, набираючи форму чи то птаха, чи то ящура. Іронічна усмішка повзла по котячій пащі і обірвалася, коли в густій кроні струснулась тиша. Хмара світляків пилом осипалась у тій частині епіфітового гнізда, де спала Ева, позолотивши їй коси.
– Тихі-і-ше, – протяжно по-зміїному прошипіла Білогрива.
Той, до кого вона зверталася, продовжував розхитувати гілляку прямісінько над обличчям дівчини і видавати звуки, що неприємно врізалися у слух, наче заточували лезо на камені. Прибульця маскували кошлаті повзучі стебла ліан, густа деревна крона і темрява. Судячи з того, як тремтіла під ним опора, розміри цієї істоти переважали котячі. Після чергової хвилі іскристого пилу освітлена темрява оголила масивні кігтисті лапи, що гнучко обіймали обідраний шмат кори. Доки світляки наповнювали стривожену тишу золотистим дзвоном, Гелена вирішила не мовчати.
– Втягуй кігті нарешті! – в її голосі наростало напруження. – Аскет не оцінить твоїх зусиль, Синій.
– І тобі доброї ночі, любко темряви, – а голос літуна звучав, як шелест вітру.
– Не час для церемоній і не місце. Приніс, що я просила?
– Вари з мене воду, Гел, але дай спершу пояснити…
– Он воно.. як, – Білогрива не давала йому цієї можливості. – Пояснення, яке задовольнить мені розум, малу не врятують, Синій. Цей факт додасть функції ще одного.., або кількох. Ти не винен, що складеться все по-іншому.
– Ти знаєш… Як ти це можеш знати? – недовірливо косився крилань.
– Кожному своє, ящірко. Хтось бачить світ згори, а дехто – з нутра. Кажи вже!
– Нема.. гордонітного кар’єру більше. І це не тиха вода підійшла з глибин землі. Не знаю, як це пояснити, але хвилі.., вони завихряються: фонтанує так, немов океан виливається із прірви. Згори це нагадує виверження отрути. Нова вода.., воно ні на що не схоже – жовта ядуча піна із чорними острівцями блискучої плівки і щось сріблясте у ній, наче живе…
– Значить, молодший брат підняв голову? – перепитала зеленоока.
– На власні очі бачив. Темне озеро уже охрестили Зміїним шляхом. Знаєш, що це означає?
– Рвати кігтями твою підстилку…
– Що?
– Що таке звіра викурювати з його нори, знаєш?
– А то.. Ці тварюки, хоч і безкрилі, отрути не пошкодують своїй рідні..
– Гадаєш, це назріває війна?
– Що ж іще? Із такою чисельністю вгості