Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 2. Мигель де Сервантес Сааведра. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Мигель де Сервантес Сааведра
Издательство: Фолио
Серия: Бібліотека світової літератури
Жанр произведения: Приключения: прочее
Год издания: 1615
isbn: 978-966-03-7731-8,978-966-03-7733-2
Скачать книгу
що я вірю кріпко й непохибно у Бога правдивого, як нам велить свята Церква наша римо-католицька, за те, що я з жидовою на смерть ворогую; мусили б на мене тії письмаки обачення мати і в писаннях своїх добре зі мною обіходитись. А проте нехай собі кажуть-говорять, як хочуть: голий я вродився, та й ниньки голий ходжу, нічого не зискав, та й нічого не втратив; нехай мене хоть у книжки пхають, хоть на язики всім світом беруть, що-любля про мене плещуть – мені про те байдужечки.

      – Се нагадує мені, Санчо, притичину, яка склалась одному славному поетові наших часів, – сказав Дон Кіхот. – Написав він якось ущипливу сатиру на всіх куртизанок, та оминув одну даму двірську, що й невгадано було, чи вона до того гурту належить; от та дама, не знайшовши себе в списку, і давай йому жалітись – що він у ній таке побачив, що разом з іншими не змалював? Отож нехай він свою сатиру поширить і її десь хоч у додатку вмістить, а як ні, то життю не радий буде. Поет так і зробив, і такого про неї понаписував, що й старі пліткарки не наговорили б, але дама була вельми рада, що доскочила-таки слави, нехай і неславної. А ще приходиться сюди історія того пастуха, що підпалив і димом пустив славетний храм Діанин, залічуваний до сімох чудес світу, на те тільки, щоб імення своє потомним вікам передати; хоч і велено ж було того ймення не згадувати ані словом, ані на письмі, аби задум його не справдився, проте відомо стало, що звали того пастуха Геростратом. Спадає мені на пам’ять із сього приводу також пригода, що мав її великий цісар Карло П’ятий з одним шляхтичем римським. Якось захотілося цісареві оглянути славнозвісну Ротонду, що в старожитні часи звалася храмом Усіх Богів, а тепер слушнішу має назву – церква Всіх Святих.[34] То одна з небагатьох будов, що майже цілою доховалась із доби поганського Риму, являючи нам усю велич і пишноту прославлених своїх фундаторів: формою вона нагадує велетенську розкраяну навпіл помаранчу, а яснота в ній несказанна, дарма що світло добувається туди через одно тільки вікно, чи радше через великий круглий отвір у куполі. Через той же отвір і оглядав цісар тую церкву, а при боці в нього був один шляхтич римський, що пояснював йому до тонкощів усю велич і красу того архітвору давнього зодчества; як одійшли вони од отвору, шляхтич йому й каже: «Цісарю мій найясніший! Тисячу, може, разів поривало мене бажання схопити вашу величність ув обійми і кинутися з вами разом униз через сей отвір, аби на сім світі вічную по собі зоставити славу». – «Я вам вельми вдячний, – одвітував цісар, – що ви не довели до діла лихого вашого наміру; щоб же не було вам більше нагоди випробовувати вірнопідданість вашу, забороняю вам віднині говорити зі мною й перебувати в моїй присутності». Сеє сказавши, нагородив його щедро. Бачиш, Санчо, бажання зажити слави завше було могутнім рушієм людських учинків. Як ти гадаєш, що спонукало Горація кинутися при повнім обладунку з мосту в Тиброву глибину?[35] Що примусило Муція руку собі спалити?[36] Що порвало Курція скочити в безодню огненну хлань, – яка посеред Рима була


<p>34</p>

Римський Пантеон (пантеон у перекладі з грецької означає «храм Усіх Богів»). Збудований при імператорі Адріані 126 р., у 609 р. він був освячений як християнська церква, названа згодом церквою Всіх Святих, оскільки освячення відбулося на День Всіх Святих. Ротонда – кругла споруда, зазвичай увінчана куполом.

<p>35</p>

Публій Горацій Коклес – напівлегендарний римський герой (кінець VІ ст. до н. е.), який стримував навалу етрусків (етруски – давнє італійське плем’я) на вузькому дерев’яному мосту через Тибр, поки римляни руйнували його з іншого боку, по тому стрибнув у річку. За цей подвиг у храмі Вулкану поставили його статую.

<p>36</p>

Гай Муцій Корд Сцевола (тобто шульга) – легендарний римський герой, який під час війни римлян з етрусками 509 р. до н. е. спробував вбити етруського царя, але його схопили, та він не видав інших учасників змови, а щоб продемонструвати стійкість до тортур, сам поклав праву руку на вогонь і тримав, допоки вона не обвуглилась.