Слово «вовкулака» складається з двох частин: вовк та ст.-слов. длака «волосся, шкура» і має спільнослов’янське походження. Цей факт відображають багато слов’янських мов (природно, демонструючи закономірні фонетичні видозміни): рос. волколак, укр. вовкулака, білор. ваўкалак, польск. wilkołak, лит. vilkolakis, чеськ. vlkodlak, словацьк. vlkolak, серб. вукодлак, болг. вълколак, върколак (звідки грец. βρουκόλακας, βρυκόλακας і рум. pricolic). Гіпотетичне – ст.-слов. влъкодлакъ.
Вовкулаки «існують» у віруваннях усіх індоєвропейських народів. У Європі (зокрема і в Україні) вовкулацтво відоме з найдавніших часів. Про нього свідчить ще Геродот. Історик розповідає про неврів – плем’я, місцем мешкання якого слугували верхів’я Дніпра (V ст. до н. е.). Представники цього племені, використовуючи чари, у певний час мали здатність перевтілюватися на вовків, а з вовків – знову ставати людьми.
А південні слов’яни вірили, що такими перевертнями можуть ставати діти, народжені від зв’язку жінки з вовкулакою…»
3
Лисиця під’їжджав до супермаркету «Новус» на проспекті Палладіна. Тут мав зустрітися з Дариною Санжак – подругою Ольги Довгань. Домовляючись по телефону, назвав марку авто, колір і держномер. Дівчина описала себе: зріст трохи вищий за середній, струнка, білі штани, бежева блузка, чорне волосся. Недовге-некоротке. Стоятиме ліворуч входу з великим пакетом «Новус».
Уїхавши до зони паркування, згадав орієнтири: зріст, стрункість, колір одягу й волосся. Місце – ліворуч. І – великий зелений кульок. Усе сходилось в одній точці. Сумнівів не було: ця точка – і є Дарина. Та напруженим поглядом вишукувала потрібну машину. Але – безрезультатно. Потрібна допомога.
Припаркувався на першому ж ліпшому місці й кинувся до дівчини.
– Богдан Лисиця, – відрекомендувався підбігши. І обдав відкритістю й надійністю: – Можна допомогти?
– Дуже приємно, – звільняючись від ноші, проспівала дівчина, – Дарина.
– Ну й тоннаж ви тягаєте, – вирвалося, коли руки напружилися від ваги купленого. – Більше немає кому?
– У-у, – мотнула головою. – Живу сама… Наймаю квартиру в Коцюбинському. Мама – в Калинівці. Брат – на заробітках у Португалії. Оля…
Це слово лягло останнім мазком у картину вражаючої самотності (в усякому разі, так здалося). І Дарина вибухнула риданням. Від суму за подругою чи жалості до себе. Хоча… це майже те саме.
– А