– Та є тут сякі-такі думченята, – відразу пожвавішав Бондаренко, ніби нарешті опинився у своїй тарілці. – Дивись. Новопризначений керівник (тобто я) мусить показати результат. Причому – не відкладаючи в довгу шухляду. Інакше – навіщо ж призначати? Так? – Лисиця кивнув. – Отож. Збільшити тираж нашої «Презумпції» можна тільки сенсаційними матеріалами. І вони повинні не просто дихати сенсаціями. Нам потрібні сенсації ексклюзивні. Ну як, докумекуєш?
– Не надто, – незграбно, ніби чашку з рук, упустив Богдан. – У найзагальніших рисах. – Чашка гупнула на підлогу, і її стало декілька. Навіть багато.
– Ми будемо вишукувати неординарні кримінальні випадки, розслідувати й висвітлювати на сторінках «Презумпції». Тепер як? – Безпосередній родитель озвученої ідеї світився від щастя, як і будь-який батько після звістки про народження довгоочікуваного чада.
– Ідея – непогана, – без особливого ентузіазму оцінив почуте Лисиця, – але яким буде втілення? Тут не все так просто. – Богдан тверезо дивився на світ, що звичайно виявляв до всього нового відверту байдужість.
– Саме так, пане професоре, саме так. – Бондаренко ставав дедалі веселішим, немов уже після цих слів тираж «Презумпції» неодмінно підскочить до позначки «перший мільйон». Або наче пив він усе-таки не чай.
– Щось ти мутиш, Сергійку, – похитав головою професор, – чогось недоказуєш.
– Одне слово, так, – ляснув по столу головред, – пропоную тобі стати співробітником нашої газети й долучитися до посилення її тиражних позицій.
Нижня щелепа професора впала на підлогу, дорогою наткнувшись на носок черевика. І в такій позі застигла на якийсь час. Ну, Сергійчик! Ну, чудило! Та від своєї роботи хочеться на море втекти, а тут ще й він із шизонутими пропозиціями! І щелепа крейзіфроґом пострибала блискучим ламінатом.
Схоже, таку реакцію головред і очікував. Він продовжував мовчати, стежачи за поведінкою товариша й готуючись утілити наступний пункт.
– Та ти просто з глузду з’їхав! – нарешті вивернув на Бондаренка весь праведний гнів, підзбиравши за довгу паузу. – Ти, часом, тренінги в божевільні не відвідував? З ефективного менеджменту.
– Щодо першого – погоджуюсь. Щодо другого – ще ні, але подумаю, – посміхнувся близькому родичеві розлюченості. – Знаю, що пропозиція божевільна. Знаю навіть те, що збираєшся сказати. Більше того – усе прекрасно розумію. Але тут є одна проблема: без тебе мені не обійтися. Ось дивися: пишеш ти чудово, розуму – ну, тут без варіантів… Але, що найголовніше, можеш розплутувати всілякі загадкові таємниці… І хочеш. Одне слово, мені банально потрібна твоя допомога. Ну, поміркуй сам: на кого я можу покластись у скрутну хвилину, як не на своїх друзів? А зараз у моїй кар’єрі – саме така хвилина.
Бондаренко