Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

так, як тоді. Але потім мені сниться моя власна смерть – багато хто каже, що її побачити неможливо, але ви повинні мені повірити. Мені сниться, що я лежу на своєму смертному ложі, а моя дружина каже, що любить мене, хоча думає, що я не можу її чути. Але я все чую й чую, як вона каже, що нічого не хотіла б змінити у своєму житті. У той момент мені здається, що я жив уже тисячі разів, що все довкола знайоме аж до миті моєї смерті й що все це траплятиметься ще раз і ще раз до безконечності: ми зустрінемося, одружимося, народимо наших дітей, досягнемо, чого досягли, зазнаємо поразки, у чому зазнали поразки, – повторюється все те саме, і завжди без жодної зміни. Я знову відчуваю себе внизу невпинного колеса, а коли відчуваю, що мої очі закриває смерть, як те й повинно бути, як те й було вже тисячі разів, то прокидаюся.

      4:518 – Сон про вічний рух.

      4:519 – Сон про низькі вікна.

      4:520 – Сон про безпеку та мир. Мені снилося, що я вийшов із тіла чужинки. Вона дала мені життя в потаємній місцині, далеко від усього, що мені довелося, підростаючи, бачити. Одразу ж після мого народження вона, щоб зберегти пристойність, передала мене моїй матері, а моя мати сказала їй: «Дякую. Ти даруєш мені сина – дарунок життя». І через те, що я вийшов із тіла чужинки, я не відчував тіла матері, я обіймав її без сорому, а тільки з любов’ю. І оскільки я не походив із тіла моєї матері, моє бажання повертатися додому не було бажанням повертатися до неї, і я завжди говорив їй «мамо», маючи на увазі тільки «мамо».

      4:521 – Сон про безтілесних птахів (47). У цьому сні, який я бачу щоночі, надворі западають сутінки, а я кохаюся зі своєю жінкою, тобто зі своєю справжньою жінкою, з котрою я одружений от уже тридцять років – ви всі знаєте, як я люблю її, я страшенно її люблю. Масажую їй стегна, тягнуся руками вище – до талії, живота, торкаю її груди. Моя жінка надзвичайно красива, ви всі це знаєте, і вві сні вона така ж красива. І тоді я опускаю погляд на свої руки на її грудях – зношені, нечутливі чоловічі руки, помережані венами, слабкі й тремтливі – і в ту мить пригадую, – не знаю чому, але це трапляється щоночі, – я пригадую двох білих птахів, яких моя мати привезла мені з Варшави, коли я був іще дитиною. Ми дозволили їм літати по всьому будинку й сідати, де вони лише забажають. Я пригадую, як дивився на мамину спину, коли вона готувала мені яєчню, і як птахи сідали їй на плечі, а їхні дзьобики були так близько біля її вух, наче мали розповісти їй таємницю. Мати потягнулася правою рукою до шафки, навпомацки шукаючи на верхній полиці якусь зі спецій, ледь тремтячи й переживаючи, щоби їжа для мене не пригоріла.

      4:522 – Сон про те, як я зустрів себе молодим.

      4:523 – Сон про тварин, усіх по парі.

      4:524 – Сон, якого я ніколи не соромитимусь.

      4:525 – Сон про те, що ми є своїми ж батьками. Я пішов до Броду, не знаючи, навіщо це роблю, і поглянув на своє відображення у воді. Відвести погляду я не міг. Що ж то був за образ, який так мене притягував? Що я так полюбив? Нараз я упізнав його. Усе так просто. У воді я побачив обличчя свого батька, а те обличчя дивилося на відображення свого батька, і так