вибрав м’ясо з його тарєлки, бо знав, шо батя в такому разі наказав би мені це здєлати, і я навіть нічого йому не сказав. «Скажи йому, що завтра ми рушимо дуже рано», – відізвався дєд. «Рано?» – «Так ми зможемо довше шукати. Уночі шукати погано». «Завтра ми виїдемо дуже рано», – переклав я для героя. «Це добре», – відповів він, відсмикнувши свою ногу. Я просто страшенно здивувався, коли дєд заявив, що виїдемо рано. Він ненавидів, якшо не міг довго перекимарити. Він узагалі ненавидів бути невиспаним. Так само він іше ненавидів Луцьк, машину, героя й мене на додачу. А якшо ми виїдемо рано, то він усього того матиме на цілий день більше. «Я хочу глянути на мапи», – сказав дєд. Я попросив героя дати йому мапи для більш вніматєльної інспекції. Коли герой поліз по папери у свою сідалищну сумку, він знову смикнув ногою, шо дуже уязвило Семмі Дейвіса Младшого-Младшого. Псіна начала товктися під столом, що на ньому аж задрожали тарєлки. Одна героєва бараболя викотилася на підлогу. Вона гепнула зі звуком «ПЛОМП» на підлогу, прокотилася якусь дистанцію й завмерла. Дєд і я подивилися одне на одного. Я не знав, шо робити. «Ну, торба», – сказав дєд. Герой продовжував дивитися на картоплю на підлозі. То була дуже грязна підлога. І це була одна з двох картоплин героя. «Просто ужас, – сказав тихо дєд і відіпхнув свою тарілку, – ужас». І він не ошибся.
