Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
«Штормять садiв зеленi хвилi…»
Штормять садiв зеленi хвилi,
На вітах яблука висять.
Цим літом ви, плоди, вродились!
Це – найцiннiший лiта скарб!
Я вас прошу, мої сади,
Ви кожен рік родіть плоди,
Щоб яблука були і груші,
І солов'ї б співали дужче,
А сад із вітром би затихли
І занiмiли би вiд втiхи.
В саду затьохкав соловей,
Аж я замилувався. Гей!
Співай про сад i нашу працю,
Веселкою переливайся,
Радій життю, радій теплу,
Пірни в ранкову сиву млу,
Як вмиються росою всі дерева,
Туман на гілля ляже молоде,
Окреслиться схід смугою рожево,
Засяє в плесах сонце золоте,
Я вийду в молодий і пишний сад,
Де слив смачних ось пломеніє ряд.
Їх аромат я жадібно ловлю,
Куточок цей казковий я люблю…
«Місяць глядить у замерзле віконце…»
Місяць глядить у замерзле віконце,
Кидає іскри на шибки квітчасті.
Ніч у вікно, як прозоре суконце,
Лізе морозна, зимова i ясна,
Свіжістю вабить зимового шума,
Світиться місяць – цей серп золотистий,
Наче замріявсь і щось там він дума
Про зорі далекі, про далі імлисті…
Аж ось різнобарвний і ранок крадеться —
Місяць вже мліє, біліє і гасне
Сонечко встане, стиха озирнеться
І посміхнеться зимі цій прекрасній.
«Синіє вечір за вікном…»
Синіє вечір за вікном,
З«явились золотисті зорі.
І вітерець махнув крилом,
Гуляє, свище він на волі.
І ось легенький вже туман
Серпанком укриває поле,
За ним, немов козак, курган
Шука свою лихую долю.
Блищить сріблястая роса,
В лугах широких трави косить
Безшумна місячна коса,
А вітер запах трав доносить…
В кущах зайшлися цвіркуни,
А світлячки в траві росяній,
Все гомонять балакуни,
Мигтять, як маяки в тумані.
За лісом манить моря глиб,
Полискують зiрок опали,
Маяк ледь-ледь вже миготить —
Це літня ніч на землю впала.
Блукає сон по-під вікном,
Сузір'я Оріона сяє.
Вже вітер не шумить крилом,
В траву лягає й засинає.
Море
О, оксамитнеє море нічне,
Яке ж ти сріблясте, прекрасне!
Чаруєш мене, ти зі мною сумне.
За лоном твоїм спить вже сонечко ясне.
Пітьмою все море навкруг залило,
Ось місяць вже встав – і проміння,
Як стежка, лягло і повільно пливло,
На березі золотом сяє каміння.
О море Азовське, о море моє,
З тобою забудеш і горе!
І все, що тут є, полюбив, як своє,
І жити б хотів я при березі моря!
Калина
Калинонька-червононька
Росте білЯ ріки
І дивиться у водоньку
На усі боки.
У пурпур вся наряджена,
Сумна була тоді.
І місяця зображення
Відбилось у воді.
Скажи мені, червононько,
Сумуїш ти чому?
«Така вже м̀оя доленька —
Залишили саму…»
У лiтнiй вечiр
Настав літній вечір; дзижчать комарі
Все жалять, і жалять, і жалять.
І навіть вітрець не гуде в димарі,
А я в тишині комарів б'ю без жалю.
Над полем і місяць рожевий он сходить;
Він ллє на хмариночки сяйво своє
І колесом котиться по небозводу,
І жовтим промінням хмаринки він б'є.
Шумить