– Про це ми скоро довідаємося, – відповів лікар. – Але ви так розпалилися, що я не можу й слова вимовити. Я хотів би з’ясувати одне: скажімо, тут, у моїй кишені, лежить ключ, який може нам вказати місце, де Флінт сховав свої скарби. Та чи ці скарби варті розшуків?
– Чи варті розшуків, сер?! – вигукнув сквайр. – Та безперечно ж, варті! Якщо ми справді маємо в руках той ключ, що про нього ви кажете, то я негайно зафрахтую судно, візьму вас і Гокінса з собою і здобуду ці скарби, навіть якщо шукатиму їх рік!
– Прекрасно, – сказав лікар. – У такому разі, якщо Джім не заперечує, давайте розкриємо пакет.
І він поклав згорток на стіл.
Пакет був міцно зашитий нитками. Лікар розкрив свій ящик з інструментами і розрізав шви хірургічними ножицями. У згортку було дві речі: зошит і запечатаний конверт.
– Насамперед подивимося зошит, – запропонував лікар.
Сквайр і я зацікавлено дивилися лікареві через плече, як він перегортав сторінки зошита, бо, перш ніж розкрити його, він ласкаво покликав мене до себе від столика, за яким я вечеряв, і запропонував взяти участь у дослідженні загадкового згортка.
На першій сторінці зошита ми побачили лише кілька уривчастих слів, ніби хтось знічев’я чи для проби пера писав усе, що спаде на думку. Між іншим, тут був і той напис, що його капітан витатуював у себе на руці: «Хай здійсняться мрії Біллі Бонса», й інші, йому подібні, як наприклад: «Містер Б. Бонс, штурман», «Досить рому», «На Палм-Кі він дістав усе». Були й інші написи, що складалися здебільшого з одного слова, чи й зовсім незрозумілі. Мене дуже зацікавило, хто саме був той, що «дістав усе», і що таке оте «все». Можливо, удар ножем у спину?
– Ну, тут мало цікавого, – сказав доктор Лівсі, гортаючи зошит далі.
Наступні десять чи дванадцять сторінок були заповнені якоюсь дивовижною бухгалтерією. На одному кінці рядка стояла дата, а на другому – сума, як і заведено в бухгалтерських рахунках. Але замість пояснювальних записів між датою і сумою стояло тільки різне число хрестиків.
Наприклад, 12 червня 1745 року було записано, очевидно, прибуток сімдесят фунтів стерлінгів, але замість пояснення, звідки вони взялися, стояло тільки шість хрестиків. А втім, зрідка додавалася назва місцевості, наприклад: «Проти Каракаса», або ж позначено було довготу і широту, наприклад: «62˚17'20'; 19˚2'40'».
Записи велися майже двадцять років. Зафіксовані суми весь час зростали. А в самому кінці, після п’яти чи шести помилкових закреслених підрахунків, було підбито загальний підсумок і зроблено напис: «Бонсова пайка».
– Нічогісінько не розумію! – сказав доктор Лівсі.
– Та тут же все ясно, як день! – вигукнув сквайр. – Перед нами прибуткова книга цього підлого пса. Хрестиками замінено назви кораблів та міст, що вони їх потопили або пограбували. Цифри означають частку цього розбійника у загальній здобичі. Там, де остерігався неточності, він додавав деякі пояснення, як-от «навпроти Каракаса». Це значить, що там вони пограбували якийсь нещасний корабель. Допоможи, Боже, бідолашним душам, що були