Небіжка для ляльки. Олексій Щуров

почалася задуха. Ніхто її не підхопив, тільки тягнули за собою, немов ляльку, а вона йшла уперед, немов під дією якогось наркотику. Перед її очима почало усе зливатися в одну червоно-коричневу масу, аж раптом на неї обрушилося таке яскраве світло, що їй довелося міцно стиснути очі. Коли Ґейдвіг їх знову розкрила, вона опинилася в іншому оточенні. Ні, зала як була похмурою, такою і залишилася. Але дещо змінилося. По-перше, дівчина вже не стояла, а сиділа на дерев’яному стільці з високою спинкою. По-друге, вона буда за грубезним столом, на якому нічого не було. І, по-третє, простір навколо було змінено: стіл знаходився на пласкій вершині кам’яної піраміди, над якою дув прохолодний вітерець. Далі Ґейдвіг помітила ось що: на протилежному кінці столу височило чорне крісло, а зліва від неї був такий самий стілець, на якому сиділа вона сама. Нікого більше не було.

      Минуло декілька хвилин, і Ґейдвіг знову побачила, до якої міри оманлива зовнішність речей у цьому місці. Кришка столу розкрилася, та перевернулася. Замість дошок виявився мармур. Після того як знизу з’явилися сервовані таці з їжею на тарелях з саксонської порцеляни, половинки кришки зімкнулися. Таць було тільки дві, одна з них під’їхала до Ґейдвіг, а друга – до вільного стільця. На тарілці у Ґейдвіг були два великі гарячі тости з сиром та кава з вершками, і вона не вагаючись, почала їсти. Це не нагадувало звичний для неї джанк, який вона споживала останні місяці тусуючись у різних генделиках або купуючи їжу з рук на вулиці. Від бажання з’їсти усе за одну мить стримувала сукня. Не встигла дівчина схопити тост руками та відкусити від нього величезний шматок, як сукня стисла її з усіх боків – так тісно, що вона була змушена виплюнути їжу на тарілку. Сукня ослабила свої тісні обійми тільки після того, як Ґейдвіг узяла виделку та ніж і почала споживати тости маленькими нарізаними шматочками. Не краще вийшло із кавою. Вершки були у окремій посудині. Тремтячими пальцями Ґейдвіг узяла її та пролила на сукню одну краплю. Від цього одяг, напевно, оскаженів, бо він раптом стиснув ту, що його носила, з такою силою, що Ґейдвіг ледве не задихнулася. Сукня відпустила її швидко. Після цього дівчині розхотілося вершків і вона повільно, пам’ятуючи досвід з тостами, допила каву.

      – А ти починаєш робити успіхи, мені подобається, як це ти робиш. Цікаво за тобою спостерігати, – заговорив вже знайомий голос. – Я почав було думати, що твій працедавець помилився, коли обрав тебе за рекомендацією Макса, а зараз я вже маю іншу думку щодо тебе. Ти дійсно схожа на самицю кроля у сукні.

      Він засміявся.

      Ґейдвіг не зрозуміла, яким чином з’явився він. Його звичка розчинятися у темряві вже не так дивувала її, як минулої ночі, проте як вона змогла побачити його, все є залишалася для неї загадкою, бо не було чути жодного кроку або звуку, з яким рухають стільці. Зараз вона бачила незнайомця перед собою і не розуміла, чого злякалася. Готувалася до зустрічі з чортом, а бачить перед собою звичайну людину, яка п’є каву