Взяти щось із буцімто «найчитабельнішого»… Детектив: убогість його перевищує усякі межі. Автори просто забули (а чи й не знали), як створюється атмосфера загадки, страху, небезпеки, тривожного очікування у класиків детективного жанру Артура Конан Дойля, Едгара По, Агати Крісті, Жоржа Сіменона, Джеймса Хедлі Чейза… Чи не найбільш саморекламний жанр «фентезі»: еклектична й нудна окрошка з середньовічного лицарства, самурайської етики та насмиканих звідусіль псевдофілософських ідейок… Молодіжна проза (роблена й руками молодих): нескінченне розчісування ерогенних зон і брутальні слововиливи при зворушливій недорозвиненості мислительного апарату, який лишається в ембріональному стані. Спорадичний галас, який здіймається навколо подібного «творчого продукту», тільки посилює враження, що наших авторів смикають за ниточки спритні й небезкорисливі закулісні ляльководи.
Сумне свідчення падіння й убозтва – не лише літератури, а й охочих до неї споживачів. Це не школа виховання почуттів, а школа їх забруднення. Індивідуальний досвід страждання й боротьби у таких книжках начисто відсутній, як і самі сліди ревної, копіткої праці над словом. Між тим досвід і критерії світової та вітчизняної класики нікуди не поділися. Із тьмяної далечі століть з гіркою усмішкою прозирають у сучасну видавничу каламуть до болю знайомі яскраві постаті.
Ні, серйозна література ніколи не згодиться на роль служниці золотого тельця чи безсилого придатка до засобів масової інформації. Когорта відданих їй людей – в усій повноті й масштабності цього душевного покликання – звузилася, але знає вже й приплив свіжих сил, навіть із наймолодших поколінь. Свою приналежність до цієї когорти на протязі десятиліть з достоїнством і честю демонструє Іван Драч.
Липень 2006 – січень 2007 р.
Володимир Брюгген
Харків
З австрійської поезії
Інгеборг Бахман (1926–1973)
«Я обличчя твоє ховаю…»
Я обличчя твоє ховаю
Од моїх очей заплющених,
Я кохаю тебе смутно, дбайливо,
Ніби пам’ять крихту мелодії.
Я люблю тебе моїм егоїзмом,
Отруєним отрутами —
Трупами нездійснених передчуттів.
Я люблю твої бажання
Лукаві, легкаві —
Ніби блакитні прожилки
В очах п’яних звірят…
Я люблю твої руки бліді, білі,
Оці білії лінії, ції змії,
Що зливаються
В озерцях заплющених віч моїх…
Коли ти покинеш мене,
Мої вії піднімуться
Із глибини твоєї