Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

мети, виходять із найглибшого духовного співпереживання, стають бездоганно точним ударом літературного різця по мармуровій брилі, вилучаючи з неї адекватну сутність чудового образу.

      Ось коли народжується досконалість. А досконалість твору вириває його з полону часу, завжди дає людині радість пізнавання прекрасного й завжди годить її потребі самопізнання.

      Переклад може слугувати відмінним засобом перевірки твору на живучість – літературну, психологічну, емоційну, історичну… Він знаходить новий ракурс, у якому оживає оригінал, він «вживлює» його в сьогодення, навіть (і саме) на іншому часовому, соціальному, національному ґрунті.

      Під пером Івана Драча достеменним відкриттям для українського читача стала творчість румунського поета Нікіти Стенеску – «Елегії (Таємна вечеря)», двомовне румунсько-українське видання (Кишинів, 2003).

      Той лиш вмирає, хто знає себе,

      той народжується, котрий

      свідок собі.

      ………….

      Все просто, все настільки просто,

      що стає недосяжним.

      Все так близько, настільки

      близько, що

      заходить за очі

      і стає невидимим.

      ………….

      Ось я

      залишаюсь тим, яким залишаюсь,

      з прапорами самотності, зі щитами холоду,

      біжу до себе в зворотній бік,

      одриваючись зусібіч,

      одриваючись від мого початку,

      від мого ліворуч і від мого праворуч,

      від того, що зверху, від того, що знизу,

      ждучи звідусюди

      в інше,

      повсюди моїх споминів знаки:

      небу – зорі,

      землі – повітря,

      а тіням – гілочки з листям.

      ………….

      Але передовсім,

      ми насіння і є – готуймося

      з себе самих викинутись кудись,

      вище кудись, в що-небудь,

      що носить ім’я весни…

      Бути всередині феноменів, завжди

      всередині феноменів.

      Бути насінням і спертись

      на власну землю твою.

(«Елегія одинадцята. Вступ до весняних турбот»)

      …Хіба не міг би той вірш – отакий вірш – зринути і на українському ґрунті?… Іван Драч доводить: міг би! Сила цього перекладу – в емоційно-смисловій адекватності передачі найтонших перебігів поетової думки, в єднанні з нею, у віднаходженні природної, гнучкої словесної оболонки для цієї складної, багатошарової думки.

      На безмежному літературному полі, помережаному багатьма глибокими слідами, Нікіта Стенеску упевнено прокладає свою власну борозну. Його мислення напружене й нервове, образи насичені й свіжі, думка проривається крізь них, як зелені паростки крізь міський асфальт. Йому вдається гармонійно єднати химеричну картинність із строгістю точного висновку, алогізм і логічність, жорстокість і ніжність, непримиренність бурхливих конфліктів і світло душевної ясності.