міркувань відчайдушно пробує замиритися з нею. Вона підсолоджує свою жовч, припинає свій гонор, ходить і ходить на вечірні зібрання в дофіни і, хоч їй навіть слова не скажуть, анітрохи й не дметься, тільки через нашіптувачів і принагідних вісників незмінно сповіщає Марію Антуанетту про свою прихильність. Усіляко вихваляє колишню суперницю перед своїм королівським коханцем, зрештою береться навіть до найвідчайдушнішого засобу: не здобувши Марію Антуанетту люб’язністю, вона намагається купити її ласкавість. Бо ж знають при дворі й, на жаль, знають занадто добре, – згодом це покаже сумнозвісна історія з кольє, – що Марія Антуанетта до нестями залюблена в коштовні оздоби. Тож задумала Дюбаррі, – примітно, що через шість років це саме спало на гадку й кардиналові Рогану, – чи не можна часом її підманити дарунками? У відомого ювеліра, того ж Боме з історії з кольє, були діамантові сережки вартістю сімсот тисяч ліврів. Мабуть, Марія Антуанетта десь потай чи відкрито захоплювалась тими прикрасами, і Дюбаррі дізналася, що їй надто кортить їх придбати. Бо якогось дня через придворну даму нашіптує Марії Антуанетті, що коли їй справді хочеться мати діамантові сережки, то вона радо намовить Людовіка XV, аби той зробив їй дарунок. Але на цю безсоромну пропозицію Марія Антуанетта не відповіла жодним словом і далі зневажливо відверталась і холодно проминала суперницю: ні, за всі скарби цього світу та пані Дюбаррі, що вже раз прилюдно принизила її, не почує з її вуст ще хоч одного слова. У сімнадцятирічної дівчини зродилась нова гордість і певність: з чужої ласки і волі їй уже непотрібні ніякі самоцвіти, вона вже відчуває на лобі майбутню діадему королеви.
Здобуття Парижа
Версаль розташований так близько від Парижа, що темного вечора з його пагорбів можна добре бачити, як здимається в небо сяйна корона міських вогнів, – ресорна бричка подолала б шлях за дві години, пішоходець – за п’ять годин із гаком; хіба ж не було б найприродніше, якби нова наступниця трону вже на другий, третій, четвертий день по весіллі відвідала столицю свого майбутнього королівства? Але правдивий глузд або, радше, безглуздя церемоніалу полягає саме в тому, щоб згнітити або спотворити всі природні життєві прояви. Для Марії Антуанетти між Парижем і Версалем постало невидне забороло – етикет. Наступник французького трону і його дружина могли вперше врочисто вступити до столиці тільки після оголошення про це в Парижі й маючи дозвіл короля. Але саме цей урочистий вступ, «joyeuse entrée» Марії Антуанетти любі родичі намагаються відсунути якнайдалі. Хоч усі – старі надміру побожні тітоньки, Дюбаррі й честолюбне двійко братів – граф Прованський і граф д’Артуа – люто ворогують між собою, але тут вони чимборше збилися докупи, щоб заступити Марії Антуанетті дорогу до Парижа: вони не хочуть дарувати їй тріумфу, який занадто ясно викаже її майбутнє становище. Щотижня, щомісяця камарілья вигадує якусь нову затримку, ще один привід – і так минає півроку, рік, потім другий і третій, а Марія Антуанетта й далі
