– А я ще слухаю, – сказала я чесно й закліпала очима.
Оберон усміхнувся.
– Так-от… Коли товщу світу, що наросла на Королівстві, вже не можна скинути, ми кидаємо все і знову вирушаємо в мандри. Крізь хаос. Через невідомі землі, населені чудовиськами. Через моря, через сніги, повз вулкани – повітрям, під землею. Ми повинні знайти нове місце для Королівства. А знайти його з кожним разом усе важче.
– Але чому? – я кинула погляд за вікно. Море бурунилося, гребені піни звідси, згори, здавалися зовсім маленькими, проте я бачила, як гойдаються на хвилях кораблі. – Адже тут так добре… А дорога така небезпечна… Чому ви не можете залишитися?
Оберон провів рукою по волоссю. У кімнаті затремтіло повітря.
Зникла куртка, зникли витерті джинси й картатий шарф. Він сидів переді мною в мантії, камзолі й коротких смугастих штанях та високих ботфортах. А на голові його блищала корона.
Це було дивне видовище – король, який по-турецьки сидить на піску. Ніби відчувши це, Оберон підвівся, не торкаючись нічого руками. Неначе злетів.
Я теж підвелася. (Я просто не могла перед ним сидіти!)
– Бо ми – Королівство, – сказав він зовсім іншим, низьким і суворим, владним голосом. – І піклуємося не про свої зручності, а про весь світ. Ти гадаєш, у цих скелях залишився хоч один дракон? Ти гадаєш, хоч одна русалка виходить на берег місячної ночі? Світ завойований людьми, віддано людям, – і це начебто правильно. Однак правильно й інше: завтра опівдні (ні хвилиною пізніше) Королівство піде звідси на пошуки нової землі. Так вирішив король.
– А я нічого й не кажу, – забелькотіла я перелякано. – Тільки… А як же я? Що я повинна робити?
Він знову сів за стіл. Посміхнувся. Сказав тепер уже звичним голосом:
– А ти нічого не повинна, Ліно. Річ у тім, що за вдачею ти – маг. Ти можеш змінювати те, що я називаю тонким світом, а більшість людей навіть не здогадується про його існування. Зараз у нас у Королівстві дуже забракло магів. А у дорозі вони вкрай необхідні. Я сам-один не зможу наглядати за всім караваном, вчасно помічати всі небезпеки, допомагати всім, хто потребує допомоги… Правда, є ще Ланс і Гарольд – старший і молодший учні. Але цього мало. Чим більше магів у каравані – тим безпечніший шлях, тим більша ймовірність, що всі дійдуть до нового місця живими й неушкодженими.
Отже, Ліно, я пропоную тобі посаду молодшого мага дороги в Королівстві. Ти або погоджуєшся – і тоді завтра вирушаєш разом із нами або не погоджуєшся. Тоді один крок – і ти вдома. Однак після цього я вже ніколи більше за тобою не прийду… Ти відповіси відразу, чи дати тобі час на роздуми?
– Але… – у мене раптом затрусилися коліна. – Я ж нічого не вмію… І звідки ви взяли? Це через той випадок на зупинці, так? Та я після того намагалася знову щось таке зробити, проте нічого не виходило! Навіть якщо я й маг, я… у мене… не вийде! Мені ж тільки тринадцять! Може, потім, коли я подорослішаю…
Я говорила й говорила,