Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

похвалився мій супутник, на якийсь час забувши про свій клопіт. – Ми тут зупинимося днів на два… Ох і наїмося всілякої смакоти!

      Я простежила за його поглядом і дійсно побачила містечко біля моря – маленьке й чепурне, ніби споруджене з піску.

      – Та ні, не це! Ось ці кістки, чиї вони?

      – А-а-а, – Гарольд знизав плечима. – Ну, дракон упав і здох від старості. Останній, мабуть, дракон у цих землях… Слухай, я вже їсти хочу… А ти?

* * *

      Кістяк дракона лежав головою до моря. Його череп височів над містом; у порожніх очницях вдень і вночі горіли вогні – сигнали для суден, що заблукали в морі. (Нізащо в світі не погодилася б тут жити – під таким страховиськом!)