3
Насолода і якість життя
Існують дві основні стратегії покращення якості життя, які ми можемо прийняти. Перша – спробувати змусити зовнішні умови відповідати нашим цілям. Друга – змінити своє сприйняття зовнішніх умов так, щоб вони більше відповідали нашим цілям. Наприклад, відчуття безпеки є важливою складовою щастя. Це відчуття можна підсилити, купивши зброю, встановивши міцні замки на двері, переїхавши в більш безпечний район, удавшись до політичного тиску на мерію, щоб та збільшила кількість поліцейських, або допомагаючи спільноті краще усвідомити важливість громадського порядку. Усі ці різні дії спрямовані на приведення зовнішніх умов у відповідність до наших цілей. Інший спосіб, що дає нам можливість почуватися безпечніше, передбачає зміну нашого розуміння поняття «безпека». Якщо ви не чекаєте повної безпеки, визнаєте, що ризики неминучі, й успішно функціонуєте у світі, що не є ідеально передбачуваним, загроза безпеці навряд чи істотно вплине на ваше щастя.
Жодна із цих стратегій не є ефективною, якщо застосовувати їх окремо. Зміна зовнішніх умов спочатку може спрацювати, але якщо людина не контролює свою свідомість, старі страхи й бажання швидко повернуться, відроджуючи забуті тривоги. Неможливо досягти повного відчуття внутрішньої безпеки, навіть якщо ви купите власний острів у Карибському морі й оточите його озброєними охоронцями та злими собаками.
Міф про царя Мідаса добре ілюструє той факт, що контроль над зовнішніми умовами не обов’язково покращує якість існування. Як і більшість людей, цар Мідас уважав, що безмежне багатство забезпечить йому безмежне щастя. Тому він уклав договір із богами, які після довгих суперечок погодилися виконати його бажання – все, до чого він доторкався, перетворювалося на золото. Цар Мідас гадав, що уклав першокласну угоду. Ніщо тепер не могло перешкодити йому стати найбагатшою й, отже, найщасливішою людиною у світі. Але ми знаємо, чим закінчилася ця історія: скоро Мідасу довелося пошкодувати про своє рішення, бо їжа та вино також перетворювалися на золото, перш ніж удавалося їх проковтнути. Так він і помер, оточений горами золота.
Відлуння старої байки чути й досі, через століття. Приймальні психіатрів переповнені багатими й успішними пацієнтами, які в сорок-п’ятдесят років раптом прокидаються з думкою, що розкішного заміського будинку, дорогої автівки й навіть диплома університету з Ліги Плюща[2] недостатньо для спокою душі. Але люди продовжують сподіватися, що зміна зовнішніх умов розв’яже їхні проблеми. От якби вони заробляли більше грошей, мали кращу фізичну форму або супутник життя краще їх розумів би – тоді все було б добре. Визнаючи, що матеріальний успіх не приносить щастя, ми все одно не припиняємо нескінченних перегонів за зовнішніми цілями