Гарольд це відчував, і це викликало в нього відразу.
По той бік гір, удалині, чаїлося інше клоноване створіння. Вирізьблене з чорного зла, єдина здичавіла клітина, взята з помираючого тіла старої тілесної політики, самотній представник тієї карциноми, що їла живцем старе суспільство. Одна-єдина клітина, але вона вже почала ділитись і давати інші дикі клітини. Для суспільства це буде давня боротьба, протистояння здорової тканини злоякісному втручанню. Але перед кожною окремою людиною поставало старе, стародавнє питання, яке бере початок ще в райському саду: з’їсти яблуко чи облишити його? Отам, на Заході, перед кожним уже на столі стоїть і яблучний пиріг, і яблучний коблер. Убивці Едема вже тут – темні стрільці.
Та й він сам, Гарольд, коли вповні зрозумів, що вільний прийняти все як є, відкинув нову можливість. Схопитися за неї було б самогубством. Привид кожного пережитого приниження кричав до Гарольда, застерігаючи від такого кроку. Убиті мрії й амбіції надприродним чином повернулися до життя і спитали: «Чому ти так легко нас забув?» У суспільстві Вільної зони він може бути лише Гарольдом Лодером. А там він міг би стати князем.
Його гнала вперед злість. Чорний карнавал: чортові колеса з вимкненою ілюмінацією оберталися над чорним пейзажем, з проектора нескінченно показували зображення таких виродків, як він, а в головному наметі леви їли глядачів. Його кликала до себе саме ця безладна музика хаосу.
Він відкрив щоденник і чітко написав при зоряному світлі:
Кажуть, що двома людськими гріхами є гординя і ненависть. Чи так це? Я обираю для себе вважати їх двома великими чеснотами. Відмовитися від гордині й ненависті означає сказати, що змінюєшся заради блага світу. А прийняти їх, дати їм вихід – річ благородніша: цим ти кажеш, що світ повинен змінитися заради твого блага. У мене попереду велика пригода.
Він закрив записник. Увійшов до будинку, сховав щоденник і обережно поклав цеглину на місце. Пішов у ванну, поставив на край раковини свій ліхтар «Коулмен» так, щоб добре бачити дзеркало, і п’ятнадцять хвилин тренувався усміхатись. У нього виходило дедалі краще.
Розділ 51
Плакати Ральфа, де йшлося про збори 18 серпня, розійшлися по всьому Боулдеру. У містечку почалися бурхливі розмови, здебільшого про чесноти й вади комітету з семи осіб.
Матінка Ебіґейл лягла спати втомленою ще засвітла. Цілий день до неї нескінченним потоком ішли відвідувачі з питаннями про її думку. Вона підтримала це, бо вважала: загалом людей у комітет обрано цілком хороших. Люди переймалися, чи ввійде вона до Постійного комітету, якщо на великих зборах