– Не проти, якщо я?..
Двоє чорних хлопців, до пояса гола китаянка та зодягнута в тогу біла жінка сиділи довкола столика на дерев’яних стільцях і грали в дурня. Арчі вже простягнув руку до пляшки, як жінка в тозі вказала йому на недопалок.
– Там попелу повно, дорогенький. Якийсь придурок кинув у таке класне віскі цигарку. Візьми он трохи пері – тут ще повно всякого лайна лишилося.
Арчі посміхнувся на таке застереження і з вдячністю пристав на пропозицію.
Сів і налив собі натомість велику склянку молочного лікеру.
Вже після кількох склянок Арчі здавалося, що він знає Кліва та Лео, Ван Ші та Петронію все життя і дуже близько. Зараз він міг би намалювати кожну бубочку довкола сосків Ван Ші, кожну волосинку в косах, котрі постійно спадали Петронії на обличчя, коли вона щось говорила. До 11-ї ранку він уже любив їх усіх, як любив би своїх дітей, якби вони у нього були. Навзаєм вони доводили йому, що подібну душевність у людей його віку годі зустріти. Усі погоджувалися, що довкола Арчі струмує позитивна кармічна енергія, тож не дивно, що її сили вистачило, аби спонукати різника у критичний момент опустити скло його машини. Виявилося, що Арчі перший чоловік, старший сорока років, якого допустили в комуну; а ще виявилося, що тут уже якийсь час велися розмови про необхідність присутності старших чоловіків, котрі могли б вдовольняти сексуальні потреби найбільш активних осіб жіночої статі.
– Супер, – сказав Арчі, – фантастично, я б міг цим зайнятися. – Йому було так добре з ними, що він аж засмутився, коли усвідомив, що вже середина дня, в нього похмілля і він втягнув усю компанію у непотрібну суперечку про Другу світову війну й інші подібні речі.
– Як ми в це влізли? – простогнала Ван Ші, загортаючись у вельветовий піджак Арчі, хоч вони вже вирішили перебратися до будинку. – Я не хочу про це говорити. Мені легше з кимсь переспати, ніж про таке говорити.
– Ми вже у це влізли, вже по вуха влізли, – просторікував Клів, – у цьому вся проблема його покоління: вони думають, що можуть триндіти про свої воєнні подвиги, як про…
Арчі був дуже вдячний Лео, коли той повернувся до початкового питання суперечки (десь із три чверті години тому Арчі вкинув дурну репліку про необхідність воєнної служби для гартування чоловічого характеру), а потім знову пошкодував, бо йому довелося відбиватися від їхніх численних зауважень. Врешті, коли вони його облишили, Арчі примостився собі на сходах, похиливши голову на коліна, і суперечка продовжувалася вже без нього.
Сором. Звісно, він хотів стати частиною