Тім Вестлейг (котрого всі довкола кликали Мерлін) врешті усвідомив, що хтось наполегливо дзвонить у вхідні двері. Він примусив себе підвестися з кухонної підлоги, наче корабель крізь океанські хвилі, почав прокладати собі шлях через безладно розкидані сонні тіла гостей і, відчинивши двері, зіткнувся лице в лице з голови до ніг запакованим у сірий вельвет чоловіком середніх років, котрий тримав на розкритій долоні десятипенсовик. Пізніше, коли йому доводилося згадувати про той випадок, Мерлін наголошував, як вразив його той вельветовий одяг. Такий носять представники житлових контор. І податківці теж. Вчителі історії додають на ліктях шкіряні латки. Якщо така проява звалюється на тебе о 9-й ранку першого дня нового року, то недовго і кінці віддати від несподіванки.
– Що продаєм, дядя? – глипнув Мерлін на прибульця, котрий стояв у своєму вельветі під променями вранішнього зимового сонця. – Енциклопедії чи Господа?
Арчі помітив, що цей хлопак мав звичку наголошувати окремі слова, широким рухом поводячи головою від правого плеча до лівого. Описавши таку дугу, він кілька разів кивнув.
– Бо якщо йдеться про енциклопедії, то ми їх маємо досить, в сенсі інформації… а щодо Господа, то ви помилилися будинком. У нас тут справжній бордель. Ясно, про що я? – І Мерлін, ще кілька разів кивнувши, зробив рух, аби зачинити двері.
Арчі заперечно похитав головою, усміхнувся і лишився стояти, де був.
– Ее… з вами все окей? – запитав Мерлін, не випускаючи з рук клямки. – Я можу чимось вам допомогти? Ви не обкурились, нє?
– Я побачив вашу афішу, – сказав Арчі.
Мерлін потягнув косячок і глянув на гостя здивовано:
– Оту-о афішу? – Він навіть визирнув з дверей, щоби простежити, куди подивився Арчі. З вікна верхнього поверху звисало донизу велике біле простирадло. По всій його ширині різнокольоровими буквами було написано: ЛАСКАВО ПРОСИМО НА СВЯТО «КІНЦЯ СВІТУ», 1975.
Мерлін знизав плечима.
– Нда, старий, кажись, кінця світу не вийшло – от нєвєзуха. А може, навпаки, благословення, – додав хлопець приязно, – залежить, як ви на це дивитеся.
– Благословення, – пристрасно запевнив Арчі, – стовідсоткове щасливе благословення.
– Так ви, є, це зайшли сказати? – запитав Мерлін, трошки відступаючи за двері, на випадок, якщо прибулець не тільки шизанутий, а ще й агресивний, – ви по таких питаннях виступаєте? То був просто жарт, розумієте, нічого більше.
– Це, скажімо так, привернуло мою увагу, – сказав Арчі, продовжуючи либитися, як божевільний, – я просто проїжджав вулицею, шукаючи, ну, знаєте, де б оце випити, бо ж Новий рік, собачий настрій і все таке – а тут