– Кларо, Кларо, люба моя…
Це був Арчі, котрий пробирався повз неї до входу, несучи перед собою кавовий столик.
– Сьогодні увечері прийдуть Ікболи, і тому б я хотів уже трохи навести лад у цьому домі – вважай, бо я тут носитиму речі.
– Тобі треба поміч? – терпляче запитала Клара, все ще не розігнавши чарів свого денного сну. – Я можу щось занести нагору, якщо…
– Ні, ні, ні, я все зроблю сам.
Клара встала і взялася за край столика:
– Дай мені хоч…
Арчі заметушився, намагаючись водночас вхопитися і за ніжки стола, і за його масивну скляну поверхню.
– То чоловіча робота, кохана.
– Але ж… – Клара з неймовірною легкістю підняла важке крісло і поставила його перед Арчі, котрий віддихувався на сходах передпокою, – це не проблема. Як тубі треба дупумога, тіко пупроси, – і вона легко провела рукою по його спітнілому чолі.
– Так, так, так, – він знервовано відштовхнув її, неначе відганяючи муху, – я ж і сам можу впоратися, ти знаєш.
– Я знаю.
– То чоловіча робота.
– Так, так. Я знаю… я не мала на увазі…
– Послухай, Кларо, просто не стій у мене на дорозі і я все зроблю, окей?
Клара дивилася, як він закасує рукави й знову береться до столика.
– Якщо ти справді хочеш чимось допомогти, люба, то починай заносити в дім свій одяг. У тебе його стільки, що в ньому можна втопити цілий довбаний крейсер. Я поняття не маю, як ми все те помістимо в такому малому приміщенні.
– Я вже казала, ми мужемо пуловину викинути, як то треба.
– Я цього не казав. Не казав же, так? Як там наш комод? Це був чоловік, ніколи не здатний прийняти рішення, не здатний визначити свою позицію.
– То саме: як тубі він не пудобається, ту хай йуго заберут назад. Я купила йуго, бо мені видавалос’, шо він тубі пудобається.
– Слухай, люба, – сказав Арчі, насторожившись, що вона підвищила голос, – то ж все-таки були мої гроші, то було б гарно запитати і мою думку.
– Чулувіче! Та то ж тіко кумод! І він червоний! А червоний – то червоний і червоний. Чуто тебе вже нервує червоний?
– Я просто намагаюся, – почав Арчі, понижуючи голос до хрипкого шипіння (улюблена голосова зброя всіх домашніх воєн: щоб не чули діти/сусіди), – я лише хочу трішки додати стильності цій оселі. Послухай, це ж наше нове життя, добрий район… давай не будемо сваритися. Давай кинемо монетку; отже, якщо