● виготовлення ниток (увесь технологічний процес переробки з льону, конопель, вовни); виготовлення полотна (ткання, білення); пошиття одягу та побутових речей; вишивання; плетіння одягу з вовни;
● збирання дикорослих ягід, грибів, плодів і рослин; переробка та заготівля овочів, фруктів, грибів, ягід тощо; дрібна торгівля (молокопродукти, яйця, птиця) на місцевих ринках.
У полі
Чоловіки вкрай рідко виконували жіночу роботу, вважаючи це ганебним і принизливим заняттям: чоловіка, який брався прати, куховарити тощо, висміювали та присоромлювали. Щоб виконувати згадані роботи, жінка користувалась різними суто жіночими знаряддями та інструментами, які чоловік зазвичай навіть не брав до рук. Розподіл господарських сфер поміж чоловіком та дружиною із залученням відповідного інвентарю закріплений у народній свідомості у вигляді приказок: «Жона – пряди, а муж – тягни гуж», «Бабі кросна, мужу – соха», «Чоловікові – мішок, а бабі – горщок». Лише за виняткових обставин (як-от тимчасова відсутність жінки в господарстві, її хвороба чи смерть) виконання чоловіком повсякденних суто жіночих обов’язків вважали прийнятним і не засуджували.
Були такі у нас удівці, шо сам діти годовав, сам шмаття жмикав, сам корову доїв. Такий шо сам жив – то не ганьбився.
Повсякденні господарські і виробничі обов’язки вимагали від жінки неабияких зусиль та умінь. Тому працьовитість, хазяйновитість, міцне здоров’я були важливими критеріями під час обрання нареченої, що відтворено у приказці «Жінка – хоч корова, аби була здорова». Дослідник народного побуту М. Білозерський (1833–1896) відзначав певний «господарський фанатизм» українських жінок – їхню беззастережну готовність виконувати великий обсяг роботи: «Вроджена господарська пристрасність змушує українку нерідко добровільно приймати на свої плечі частку чужої праці і в робочу пору вона буквально “чорніє”». Важка праця та часті вагітності швидко виснажували жіночий організм, тому сільські жінки 30–35 років здавалися старими.
Річний господарсько-виробничий цикл передбачав розподіл окремих видів суто сезонних робіт і різне трудове навантаження на жінку протягом року з тенденцією до зменшення обсягу роботи у зимовий період. Проте значна частина щоденних жіночих обов’язків (догляд дітей, догляд худоби і птиці, приготування їжі, прибирання, прання – особливо до великих свят) не були сезонними, їх належало виконувати неперервно протягом усього року, витрачаючи багато часу та зусиль. Про це говориться у прислів’ях: «Жіноча робота ніколи не лягає спати», «Жіноча праця пропадає у помиях» тощо. Уявити собі звичний робочий день жінки можемо за піснею:
А жіночкам та нема волі:
У запічку та воркун ворчить,
У колисці та дитя кричить,
Під порогом та свиня хрючить,
А у печі та горщок біжить.
Дитя каже: «Похитай мене!»
Горщок каже: «Помішай мене!»
Свиня