Господарські права та обов’язки подружжя
Важливим чинником встановлення певного стилю стосунків у подружжі (партнерських або ієрархічних) були майнові права чоловіка і дружини. Яскравим виявом майнових прав української жінки в подружжі є її довічне право власності на свій весільний посаг – материзну. Адже, за звичаєвим правом, «скриня» (одяг, рушники, хустки, постіль тощо), худоба та ґрунт (земельна ділянка), подаровані молодій її батьками на одруження, перебували тільки у власності дружини (хоч і в спільному користуванні подружжя), тобто чоловік не міг їх відчужувати всупереч її волі (продавати, дарувати, міняти чи віддавати у заставу). Таке право власності жінки на землю – явище питомо українське й унікальне, оскільки подібні норми невідомі іншим народам Європи. В українських губерніях Російської імперії таке право було юридично закріплене.
На українських теренах під владою Російської імперії права сестер і братів на успадкування батьківського майна були виразно нерівними: тривалий час дочки могли претендувати лише на 1/14 частину нерухомого та 1/8 рухомого майна. Лише у 1912 р. Державна Дума ухвалила закон про рівне право дочок та синів на спадщину (йшлося тільки про рухоме майно). У західноукраїнських регіонах ситуація була іншою. Наприклад, у гуцулів наприкінці ХІХ ст. дочка могла претендувати на частину землі (у спадок чи у вигляді посагу) лише тоді, коли в сім’ї не було синів. Дочок дискримінували і в разі успадкування неподільного майна (наприклад, будинку): згідно з Цивільним кодексом Австро-Угорщини перевагу надавали синам.
Стиль взаємин і головування в сім’ї зазвичай безпосередньо залежали від того, кому належав будинок, де мешкало подружжя. Серед українців традиційно панувала патрилокальність – звичай, за яким дружина переходила жити в дім чоловіка (або його батьків). Український фольклор рясніє піснями про сумну й важку долю невістки, яка змушена не лише пристосовуватися до нових умов, а й часто терпіти наругу членів родини чоловіка (насамперед свекрухи). Однак, як уже було зазначено, у середині XIX ст. абсолютна більшість українців жили малими сім’ями (подружня пара з дітьми), тож зосередимося головно на стосунках подружжя.
Досліджуючи якесь типове явище, деякі його риси можна зрозуміти краще, якщо спробувати проаналізувати нетипові випадки. Тому розглянемо ситуацію, коли чоловік приходив жити в дім дружини. Подібне траплялося як виняток: якщо в родині були лише дочки, то одного із зятів брали у «приймаки». Хоча зять-приймак по смерті батьків своєї дружини ставав головою сім’ї,