…Та нема цвіту найцвітнішого над тую ожину,
Та нема віри найвірнішої над вірну дружину.
Що синяя та ожинонька усі цвіти розвиває,
А вірная та дружинонька віри донимає.
Що з отцем та ненькою в світі не наживуся,
А з вірною та дружиною не наговорюся…
Традиційна культура покладала головно на жінку обов’язок забезпечувати сприятливий психологічний клімат у подружжі; ця важлива роль вимагала неабиякої гнучкості, з одного боку, та готовності нехтувати/жертвувати власними інтересами, потребами, настроями – з другого. У повсякденному подружньому житті поняття любові змінювало свій сенс, втрачаючи ореол романтики та чуттєвості, набуваючи натомість значення взаєморозуміння, взаємопідтримки, взаємодопомоги. Такі стосунки чоловіка та дружини відображені у приказках: «Хто любить ревне – жаліє певне», «Полюбить – то й абихто знайдеться, але інше діло – пожаліти», «Хто за ким тужить – тому радо служить», «Люби не словами, а ділами», «Не люби мене, коли я до церкви йду, а люби, коли я біля печі стою» та інші. Про те саме йдеться у повчальній пісні з Гуцульщини:
Ой кує зозуля в лісі на горісі,
Шєнуй жінку, чоловіче, єк ластівку в стрісі.
Єк ї будеш шєнувати – так і будеш мати,
А в’на тобі не найметка все поле орати.
А в’на тобі не найметка – в’на тобі ґаздиня:
Куда пидеш, відки прийдеш – хата не пустиня.
Куда идеш – віріжєє усе біленького,
Відки прийдеш – їсти дає усе тепленького.
Кучєрики ти розчеше, головку пригладе…
Хоть бе-с єкий зажурений – в’на тебе пораде:
– Не журиси, чоловїче, жура не поможе,
Єк си мемо обходити, так нам Бог поможе.
Прояви патріархальності української культури у подружніх стосунках неоднозначні. З одного боку, загальновизнане головування чоловіка, влада якого не підлягає сумніву; з іншого – традиційна культура надає жінці шанс за деяких обставин стати фактичною лідеркою в сім’ї (хоча й розглядає таке подружжя як небажаний виняток). Майнові права та важливі господарські функції давали жінкам певну фінансову автономію і могли суттєво вплинути на становище жінки у подружжі. Ідеалом подружнього життя була злагода, збудована на співчутті та взаємопідтримці. Утім, виняткове право застосування чоловіком фізичного покарання дружини за певні провини, а також деякі риси повсякденного етикету є свідченнями нерівноправного, підлеглого становища жінки в подружжі.
1. Воробець К. Спокусниця чи цнотлива? Непевне статеве становище жінок у пореформеній українській селянській громаді // Гендерний підхід: історія, культура, суспільство / Під ред. Л. Гентош, О. Кісь. – Львів: Класика, 2003. – С. 62–73.
2. Гошко Ю. Сім’я в Карпатах та Прикарпатті в XVI–XIX ст. // Науковий