– Мені не подобається ця неувага до щитів, – пробурмотів Герцог, а сам подумав: «Це і є секрет Харконненів? Тобто ми навіть не зможемо втекти на захищених щитами кораблях, якщо все обернеться проти нас?» Він різко хитнув головою, щоб відігнати такі думки, і сказав: – Перейдімо до робочих підрахунків. Який прибуток ми могли б отримати?
Хават перегорнув дві сторінки у блокноті.
– Оцінивши кількість робочого обладнання і такого, що потребує ремонту, ми вирахували приблизну суму поточних витрат. Звісно, сума трішки знижена, щоб ми чіткіше усвідомлювали власні запаси міцності. – Він заплющив очі в ментатському напівтрансі й мовив: – За правління Харконненів утримання обладнання та витрати на зарплату становили чотирнадцять відсотків прибутку. Нам дуже пощастить, якщо спочатку їх удасться втримати в межах тридцяти відсотків. Зважаючи на потребу реінвестицій та розширення, включно з відсотками ДАПТу та військовими витратами, наш прибуток не перевищуватиме шість чи сім відсотків, доки ми не замінимо зношене обладнання. Тоді зможемо підняти його до дванадцяти або п’ятнадцяти відсотків, як і має бути. – Він розплющив очі. – Якщо тільки мілорд не хоче застосувати харконненівські методи.
– Ми готуємо надійну та постійну планетарну базу, – відказав Герцог. – Тому нам потрібно, аби якомога більше людей лишалися задоволеними – зокрема фримени.
– Особливо фримени, – погодився Хават.
– Наша влада на Каладані, – мовив Герцог, – залежала від сили на морі та в повітрі. А тут ми маємо розвинути щось, що я волів би назвати силою пустелі. Можливо, вона має враховувати й перевагу в повітрі, але не факт. Звертаю вашу увагу на відсутність щитів у ’топтерів. – Він похитав головою. – Харконнени покладалися на приплив кваліфікованих кадрів з інших планет, але нам не можна на це сподіватися. Кожна нова хвиля міститиме певну кількість провокаторів.
– Тож ми маємо задовольнятися значно нижчим прибутком й обмеженим урожаєм, – сказав Хават. – Наше виробництво за перші два сезони буде на третину меншим за середній харконненівський результат.
– Такі-ось справи, – сказав Герцог. – Як ми й гадали. Нам потрібно активніше знайомитися з фрименами. Мені б хотілося мати п’ять батальйонів із фрименськими солдатами до першої перевірки ДАПТу.
– Надто мало часу, сір, – зауважив Хават.
– А в нас його й так катма, й ти сам це чудово знаєш. Вони за першої ж нагоди прибудуть сюди із сардаукарами, переодягненими в харконненівську форму. Як гадаєш, скількох вони привезуть із собою, Зуфіре?
– Чотири або п’ять батальйонів, сір. Не більше, якщо тарифи Гільдії на перевезення військ лишаться незмінними.
– Тоді п’яти батальйонів фрименів і наших власних сил має вистачити, щоб упоратися з ними. Треба буде впіймати кількох сардаукарів, щоб показати їх перед Радою Ландсрааду, – і тоді баланс сил зміниться – з прибутками чи без них.
– Ми зробимо все, що зможемо, сір.
Пол поглянув на