«Хават це місце вже перевірив, – вирішила Джессіка. – Там не могло бути нічого особливо жахливого для неї».
Вона штовхнула двері. Ті ковзнули всередину маленької кімнатки, на протилежній стіні якої були такі самі овальні двері. Замість ручки в них – маховик.
«Перехідний шлюз!» – здивувалася Джессіка. Вона поглянула вниз – на підлозі валялася дверна підпора. На ній стояв особистий знак Хавата. «Двері залишили відчиненими. Хтось, найімовірніше, випадково вибив підпору, не розуміючи, що зовнішні двері зачиняться на долоневий замок».
Джессіка переступила через поріг крихітної кімнатки.
«Навіщо в будинку перехідний шлюз?» – запитала вона себе. І миттю подумала про екзотичних істот, оточених особливим кліматом.
«Особливий клімат!»
На Арракісі, де навіть найбільш посуховитривалі інопланетні рослини потребували іригації, це мало сенс.
Двері позаду неї стали повільно зачинятися. Жінка впіймала їх і поставила під них залишену Хаватом підпору. Джессіка знову повернулася до дверей із маховиком. Тепер вона зауважила, що над ручкою був крихітний, витравлений у металі напис. Вона впізнала слова на ґаласі:
«Людино! Тут міститься чарівна крихта Божого Творіння; тож стій і вчися любити досконалість твого Найвищого Друга».
Джессіка всією вагою тіла налягла на маховик. Він повернувся ліворуч, і внутрішні двері прочинилися. Легкий протяг ковзнув по її щоці, скуйовдивши волосся. Відчувалося, що повітря інакше – насиченіше. Жінка розчахнула двері навстіж і побачила цілковиту зелень, яку пронизували жовті промені сонця.
«Жовте сонце? – здивувалася Джессіка. Тоді збагнула: – Склофільтри!»
Вона переступила через поріг, і двері, ковзнувши, зачинилися.
– Оранжерея водної планети, – видихнула жінка.
Повсюди стояли рослини в горщиках і низькі дерева з обрізаними гілками. Джессіка впізнала мімозу, розквітлу айву, зондагі, зеленоцвітну пленісценту, біло-зелене смугасте акарсо… троянди…
«Навіть троянди!»
Жінка нахилилася вдихнути аромат великої рожевої квітки, відсторонилася від неї, щоб окинути оком кімнату.
До її свідомості ввірвався ритмічний шум.
Вона розсунула джунглі переплетеного листя й поглянула на центр кімнати. Там стояв низенький фонтан із маленькими жолобчастими краями. Потоки води здіймалися гінкими дугами, щоб ритмічно спадати в металеву чашу.
Джессіка провела над собою швидкий ритуал із очищення почуттів і заходилася методично досліджувати периметр кімнати. Виявилося, що розмір зали – десять на десять метрів. Помітивши, що кімната розташовувалася над кінцем коридору, та відзначивши деякі відмінності в архітектурі, жінка зрозуміла, що прибудова над цим крилом з’явилася значно пізніше, ніж змурували головний замок.
Вона зупинилася на південному краї кімнати перед