«Велика Матір, – подумав Юе. – Я викликав її підозру! Тепер я маю використати кожен трюк, яким мене навчила люба Ванна. Є тільки один спосіб – розказати їй якомога більше правди».
Він сказав:
– Ви не знали, що мою дружину, мою Ванну… – Він повів плечима, нездатний говорити далі через клубок, що раптово застряг у горлі. А тоді: – Вони… – Слова відмовлялися виходити з рота. Він запанікував, міцно заплющив очі, відчув, як у грудях палає щось навіть більше за звичайну агонію, аж доки рука Джессіки м’яко не торкнулася до нього.
– Даруйте мені. Я не хотіла ятрити стару рану, – сказала вона, а сама подумала: «Тварюки! Його дружина була з Бене Ґессерит – по ньому це чітко помітно. І більш ніж очевидно, що Харконнени вбили її. Іще одна нещасна душа, що пов’язана з Атрідами херемом[28] ненависті».
– Мені шкода, – сказав лікар. – Я не можу про це говорити. – Він розплющив очі, віддавши себе на поталу скорботі. Це принаймні було правдою.
Джессіка вивчала його, дивилася на високі вугласті вилиці, темний блиск мигдалевих очей, драглисте тіло та ниточку вусів, що вигнутою смужкою звисали навколо його пурпурових губ і вузького підборіддя. Жінка розуміла, що більшість зморщок на обличчі лікаря з’явилася через скорботу, а не вік. Вона відчула глибоку прихильність до Юе.
– Веллінґтоне, мені прикро, що ми привезли вас у таке небезпечне місце.
– Я охоче приїхав сюди, – відповів лікар. Це також було правдою.
– Але ж уся ця планета – харконненівська пастка. Ви мали б це знати.
– Щоб упіймати Герцога Лето, потрібно дещо більше, ніж пастка, – відповів Юе, бо й це також було правдою.
– Певно, мені варто бути впевненішою в ньому, – сказала Джессіка. – Він чудовий тактик.
– Нас вирвали з коренем, – відказав лікар. – Ось чому нам так важко.
– А вирвану з коренем рослину так легко вбити. Особливо, якщо її посадили у ворожий ґрунт.
– А чи певні ми, що ґрунт справді ворожий?
– На планеті спалахнули водні повстання, коли місцеві дізналися, скількох людей привіз із собою Герцог, – сказала вона. – Вони припинилися тільки тоді, коли населенню розповіли, що ми встановлюємо нові повітряні пастки та конденсатори, щоб подбати про новоприбулих.
– Води тут вистачає лише для підтримання життя. Люди знають, що варто з’явитися комусь іще, хто питиме ці обмежені запаси, – її ціна зросте й бідняки помруть. Але Герцог вирішив цю проблему. Повстання зовсім не свідчать про постійну ворожість до нього.
– А охорона? – запитала вона. – Охорона всюди. А щити? Куди не глянь – скрізь їхні брижі. На Каладані ми жили інакше.
– Дайте цій планеті шанс, – сказав Юе.
Але Джессіка й далі пильно дивилася на вулицю.
– Я відчуваю, як це місце відгонить смертю, – продовжила вона. – Хават заздалегідь заслав сюди цілий батальйон агентів. Охорона на дворі – його люди. Носії вантажів – його люди. Зі скарбниці без жодних