– Я не расист, Клоде. Я до всіх своїх людей ставлюсь однаково, байдуже, звідки вони, як-от наш юний друг. Але цей майор… одне те, що його родина в Сайгоні процвітає, мені підозріле. Чому в них усе добре? Хто дозволяє їм процвітати? Комуністи знають усіх наших офіцерів та їхні родини. Жодна з них не живе вдома добре. А його?
– Непрямі докази, Генерале.
– Раніше це вас не зупиняло, Клоде.
– Тут усе інакше. Мусите грати за новими правилами.
– Але ж правила можна обійти, чи не так?
– Та хоч порушити, якщо знаєте як.
Я підбив підсумки всього, що дізнався. По-перше, я цілком випадково, на свій жаль, зробив вдалий хід і звинуватив невинного. По-друге, Генерал мав контакти в Сайгоні, тобто якийсь опір усе ж таки існував. По-третє, Генерал міг зв’язатися зі своїми людьми, хоча прямого зв’язку не було. По-четверте, Генерал знову повністю став самим собою, вічним інтриганом, який має принаймні по одному плану в кожній кишені, і ще один у шкарпетці.
Обвівши руками приміщення, він мовив:
– Я вам здаюся схожим на дрібного бізнесмена, панове? Схоже, що я дістаю втіху, продаючи алкоголь п’яницям, чорним, мексиканцям, безпритульним і наркоманам? Я вам дещо скажу. Я чекаю свого часу. Війна не закінчилася. Ці покидьки-комуністи… гаразд, вони боляче по нас вдарили, треба визнати. Але я знаю свій народ. Я знаю своїх вояків, своїх людей. Вони не здалися. Вони прагнуть битися й померти, якщо матимуть шанс. Це все, що нам треба, Клоде. Шанс.
– Браво, Генерале, – сказав Клод. – Я знав, що надовго вас не збити.
– Я з вами, сер, – сказав я. – До кінця.
– Добре. Бо це ви обрали майора. Вам слід виправити помилку, згодні? Я знав, що ви погодитеся. Ви не мусите робити це сам. Я вже обговорив проблему майора з Боном. Ви вдвох подбаєте про неї. Пошук рішення лишаю вашій безмежній уяві й досвідові. Ви ніколи не розчаровували мене раніше, крім випадку з майором. Тепер можете реабілітуватися. Зрозуміло? Добре. Тепер залиште нас. Нам з Клодом треба обговорити справи.
У крамниці було порожньо, за винятком Бона, що дивився фосфоресцентну, гіпнотичну трансляцію бейсбольного матчу в крихітному чорно-білому телевізорі біля каси. Я вивів у готівку чек, відшкодування переплати від податкової служби. Сума була невелика, однак мала символічне значення, бо ж у моїй країні ніколи уряд не повернув би своїм пригнобленим громадянам нічого з того, що встиг у них забрати. Сама ідея видавалась абсурдною. Наше суспільство було клептократією найвищого розряду, уряд прагнув якомога більше вкрасти в американців, пересічні особистості прагнули якомога більше вкрасти в уряду, найгірші з нас прагнули якомога більше вкрасти одне в одного. Тепер, попри спочуття до моїх земляків на чужині, я не міг не відчувати, що наша країна народилася знову і нарости чужої корупції омило полум’я революції. Замість відшкодування податкових переплат революція перерозподілить нечесно здобуті багатства, згідно з філософією «все бідним». Те, що бідні зроблять зі своїми соціалістичними благами, залежить від них.