Ми сиділи мовчки, поки Генерал наливав нам.
– За тебе, Клоде, – підніс я свою склянку. – Мої вітання.
– З приводу? – запитав він, так само піднісши свою.
– Тепер ти знаєш, що таке бути одним з нас.
Він коротко й гірко засміявся.
Я думав так само.
Командою до останнього етапу евакуації мала стати пісня «Біле Різдво» на хвилях американської радіослужби, однак навіть це пішло не за планом. По-перше, через те що інформація про пісню була вкрай таємна і призначена лише для американців та їхніх союзників, усе місто знало, на що саме чекати.
– І як ви думаєте, що сталося? – спитав Клод. – Диджей не зміг знайти пісню Бінга Кросбі. Перевернув усе у своїй кімнатці в пошуках плівки, і, звісно ж, її не було.
– І що тоді? – мовив Генерал.
– Знайшов цю пісню у виконанні Теннессі Ерні Форда і поставив.
– А це хто? – перепитав я.
– Звідки мені знати? Принаймні музика та ж сама, і мелодія.
– Тоді все гаразд, – сказав я.
Клод кивнув.
– Усе шкереберть. Будемо сподіватися, що історія забуде про цей безлад.
Саме про це чимало генералів і політиків молилися, перш ніж іти спати, однак деякі різновиди безладу можна виправдати, а деякі – ні. Взяти хоча б назву операції, «Часті вітри», – одна помилка віщувала про іншу. Я рік розмірковував над тим, чи можна мені подати до суду на уряд США за професійну некомпетентність чи хоча б злочинну нестачу творчої уяви. Хто той військовий геній, що вичавив ці «Часті вітри» з-поміж своїх стиснених сідниць? Чи нікому не спало на думку, що «Часті вітри» можна проасоціювати з «Божественним вітром», який надихав камікадзе, або ж, імовірніше, з неісторичним, та навіть і підлітковим контекстом випускання газів, що, як відомо, може призвести до ланцюгової реакції – ось вам і часті? Чи, може, я недостатньо