Клініка розташована недалеко від містечка Карбонерас, відомого своєю фабрикою з виробництва бетону. За тридцять хвилин їзди. Ми, тремтячи, сиділи на задньому сидінні, бо завдяки кондиціонеру пустельна спека стала більше скидатися на російську зиму. Водій сказав, що карбонерас означає «вугільні копальні», а колись ці пагорби вкривав ліс, який вирубали заради деревного вугілля. Усе повигрібали заради «печей».
Я спитала, чи не вимкне він кондиціонер. Він переконував, що клімат-контроль автоматичний, тож він ніяк його не налаштує, але він може порадити нам, де є пляжі з чистою, прозорою водою.
– Найліпший пляж – це Плайя-де-лос-Муертос, що перекладається як «Пляж мерців». І лише за п’ять кілометрів на південь від міста. Треба пройти до гір двадцять хвилин. Дорогою туди не доїдеш.
Роуз, нахилившись вперед, поплескала його по плечу.
– Ми приїхали сюди, бо в мене хвороба кісток і я неспроможна ходити.
Вона насупилась, побачивши пластикові розарії на люстерку заднього огляду. Роуз переконана атеїстка, тим паче відколи мій батько навернувся в релігію.
У неї посиніли губи через екстремальні погодні умови всередині машини.
– А щодо Пляжу мерців, – вона тремтіла, говорячи, – я ще не на тім світі, хоча розумію, що приємніше плавати в чистій водичці, ніж горіти в пекельних печах, задля яких треба буде повирубувати всі дерева на світі й повигрібати все вугілля з гір.
Її йоркширський акцент раптом посилився, як завжди трапляється, коли вона задоволена суперечкою.
Водій переймався мухою, яка сіла на його кермо.
– Може, замовите моє таксі для зворотної подорожі?
– Це залежить від того, яка у вашій машині температура.
Її тонкі, посинілі губи розтяглися в чомусь схожому на усмішку, коли в таксі потепліло.
Тепер у салоні не типова російська зима, а радше зима шведська.
Я розчинила віконце. Долина була вкрита білим поліетиленом, достоту як розповідав студент із медпункту. Пустельні ферми вкривали землю, наче тьмяна, хвороблива шкіра. Гарячий вітер здуває мені волосся на обличчя, а Роуз схилила мені тим часом голову на плече, яке досі проймав пекучий біль після опіку медузи. Я не наважувалася сісти в менш болісну позу, бо знала, що вона налякана, тож я мушу вдавати, що не боюсь. У неї немає Бога, у якого можна попросити милосердя чи удачі. Справедливіше було б сказати, що вона більше залежна від людської доброти та знеболювальних.
Поки водій заїжджав на облямовану пальмами територію клініки Ґомеса, ми кинули оком на те, що в рекламному проспекті названо «вкрай екологічно важливими міні-оазами». Двоє диких голубів, притулившись один до одного, сиділи під мімозами.
Власне клініка була врубана у випалені гори. Зведена з кремового мармуру у вигляді склепіння, вона скидалася на величезну, перевернуту догори дном чашку. Я розглядала її у «Ґуґлі» не раз, але на інтернет-сторінці