Попри те, що я здебільшого вважаю себе невдахою, я радше працюватиму в «Кофі Хаус», ніж улаштуюсь на роботу, щоб проводити дослідження того, чому покупці віддають перевагу тій пральній машині, а не іншій. Більшість моїх однокурсників скінчили тим, що працюють корпоративними етнографами. Якщо метою етнографії є опис культури, то дослідження ринку в чомусь подібне до вивчення культури (де люди мешкають, яке їхнє навколишнє середовище, як обов’язок прати розподіляється між членами спільноти…), але, зрештою, все зводиться до продажу пральних машин. Я навіть не певна, що хотіла б провести польове дослідження, під час якого лежиш у гамаку, споглядаючи, як священний бик пасеться в тіні.
Я не жартувала, кажучи, що тема «Чому всі ненавидять Пабло» була б добрим польовим дослідженням.
Мрія для мене померла. Вона народилася, коли я, залишивши мою кульгаву матір рвати груші з дерева в нашому саду в Західному Лондоні, тієї осені збирала речі, щоб їхати в університет. Я отримала диплом з відмінними оцінками. Так тривало й коли я навчалася на магістра. А померла, коли вона захворіла, а я покинула аспірантуру. Недописана докторська досі принишкла десь у цифровому файлі за моєю розбитою заставкою, як незаявлене самогубство.
Так, деякі речі збільшуються (брак напрямку в моєму житті), але зовсім непотрібні речі. Печиво в «Кофі Хаусі» розростається (вже завбільшки з мою голову), чеки більшають (у них так багато інформації, що це мало не польове дослідження саме по собі), і мої стегна розростаються (через дієту із сендвічів та здоби…). Мій рахунок у банку зменшується, як і плоди пристрасті (а гранати натомість збільшуються, як і забруднення повітря, як мій сором через те, що п’ять разів на тиждень я ночую в комірці на горішньому поверсі «Кофі Хауса»). Здебільшого, ночуючи в Лондоні, я безтямно падаю в дитяче односпальне ліжко. У мене ніколи не буває відмовки, чому запізнитись на роботу. А найгірше в моїй праці – це клієнти, які просять полагодити дорожні бездротові миші та зарядні пристрої. Вони на шляху до змін, а я забираю їхні чашки й приклеюю цінники на сирні запіканки.
Я почала тупати ногою, щоб відвернути увагу від колючого болю в руці. А потім помітила, що ремінчик навколо шиї на моєму купальнику-бікіні порвався й мої голі груди здіймаються й опускаються, коли я тупцяюся. Мотузка, мабуть, порвалася, поки я плавала, отже, біжучи через пляж у медпункт, я була топлес. Може, тому студент не знав, куди подіти очі, розмовляючи зі мною. Вовтузячись із мотузками, я відвернулася від нього.
– Як почуваєшся?
– Незле.
– Можеш іти.
Коли я повернулася, його очі пробігли по моїх знову захованих грудях.
– Ти не заповнила графу «фах».
Узявши олівець, я вписала: ОФІЦІАНТКА.
Мати наказала мені випрати її жовту сукню з соняшниками, бо вона хоче вдягти її на огляд у клініці Ґомеса. Я не проти. Мені подобається прати руками, а потім розвішувати речі, щоб висихали на сонці. Ужалене місце знов запульсувало, незважаючи на мазь, якою студент