– Мені здається, у нас розбіжності з кожного питання, – голосно зауважив Нік.
Усі розсміялися, за винятком Мартіна, – він відкрив і увімкнув ноутбук.
Кетрін приєдналася до розмови, яка відчутно пожвавішала.
– Отже, у вас різні погляди з більшості питань, та водночас ви, здається, не бажаєте визнавати, що маєте невирішені проблеми. Хоч я, звичайно, не фаховий психолог, та це, наскільки я розумію, і є брак довіри у колективі.
Присутні закивали головами на знак згоди з Кетрін, вони здалися їй схожими на зголоднілих людей, яким нарешті кинули кілька шматків хліба.
А потім почулося, як хтось друкує. Це Мартін, повністю усунувшись від розмови, стукав по клавішах, мов вправний програміст. На якусь частку секунди присутні відволіклися на цей звук і глянули на Мартіна. Цього моменту вистачило, щоб звести нанівець той діловий імпульс, який зародився в процесі бесіди.
Кетрін від початку засідання, уважно спостерігаючи за персоналом, очікувала й боялася такого повороту в ході дискусії. Їй дуже хотілося уникнути ще однієї сутички з Мартіном (надто зранку), однак вона не змогла проігнорувати цей жест його неповаги.
Небезпека
Кетрін пильно якусь мить спостерігала за Мартіном, який щось завзято друкував за іншим кінцем столу, напруження в приміщенні зростало. По правді кажучи, ніхто й не очікував від неї такої миттєвої реакції, але вони погано знали Кетрін.
– Вибачте, Мартіне.
Мартін припинив друкувати та підвів очі, готовий приділити увагу босу.
– Ви над чимось працюєте? – запитання Кетрін прозвучало щиро, без тіні сарказму.
Присутні застигли, з нетерпінням очікуючи відповіді на запитання, яке їх турбувало вже майже два останні роки.
Спочатку Мартін, здавалося, не збирався відповідати, а потім промовив:
– Взагалі-то я дещо занотовую. – І продовжив друкувати.
Кетрін залишалася на диво спокійною, а її тон – стриманим.
– Гадаю, це слушна нагода обговорити основні правила наших майбутніх засідань – як на виїзді, так і в офісі.
Мартін підвів очі від комп’ютера, а Кетрін продовжила, звертаючись до всієї групи.
– У мене небагато правил, коли йдеться про наради. Та виконання декількох з них я вимагаю неухильно дотримуватися.
Усі чекали, коли вона почне.
– По суті, я вимагаю двох речей: присутності та активної участі. Це означає, що кожний має бути залучений до розмови, про що б ми не говорили.
Тут навіть Мартін розумів, що потрібно відступити. Примирливим тоном, який ніхто не звик чути від керівника технологічного підрозділу, він запитав:
– А якщо розмова стосується не всіх? Часом здається, що ми обговорюємо питання, які краще було б залагодити приватно, сам на сам.
– Зауважено справедливо.
Тепер Мартіну вже нікуди було подітися від Кетрін.
– Якщо колись настане такий момент, коли ми вважатимемо, що марнуємо