Спіді засунув долоню в ліву кишеню робітничої сорочки. Між середнім і підмізинним пальцями старого зблиснув, ніби одна з «Террітунс» Лілі, якийсь білий трикутний об’єкт. Наступної миті хлопчик збагнув, що то був гітарний медіатор[46].
– Візьми це й зберігай. Ти захочеш показати це одному чоловікові. Він тобі допоможе.
Джек покрутив медіатор у пальцях. Він такого ще не бачив – зроблений зі слонової кістки, плектр був весь помережений різьбленими візерунками, що звивалися по ньому, ніби таємні письмена. Попри свою красу, ця річ була надто важкою, аби використовувати її як медіатор.
– Хто цей чоловік? – запитав Джек і поклав медіатор до кишені штанів.
– Великий шрам на обличчі – ти побачиш його невдовзі після того, як опинишся на Територіях. Він вартовий. По факту він капітан Зовнішньої Варти, і саме він відведе тебе до Леді, з якою ти маєш побачитися. Точніше, Леді, з якою тобі варто було б побачитися, щоб ти знав іще одну причину, чому ризикуєш життям. Мій друг звідти, він зрозуміє, що ти робиш, і покаже шлях до Леді.
– Ця Леді… – почав був Джек.
– Ага, – підтвердив Спіді. – Ти все правильно второпав.
– Вона королева.
– Добре подивися на неї, Джеку. Коли ти глянеш на неї, то побачиш те, що маєш побачити. Ти побачиш, яка вона, розумієш? А тоді рушай на захід. – Спіді стояв і пильно вдивлявся в нього, так, ніби сумнівався, чи зможе він ще раз побачити Джека Сойєра, а тоді риси його обличчя здригнулися й він додав: – Тільки тримайся подалі від старого Блоута. Від нього та його Двійника. Якщо ти будеш необережним, той Блоут може дізнатися, куди ти пішов; а якщо таки дізнається, то гнатиме тебе, як лис гусака. – Спіді засунув руки в кишені й знову глянув на Джека так, ніби йому хотілося сказати щось іще, аби затриматися. – Добудь Талісман, синку, – підсумував він. – Добудь і обережно принеси назад. Це буде твій тягар, та ти маєш бути сильнішим за нього.
Джек так зосередився на тому, що Спіді розповідав йому, що аж примружився, роздивляючись зморшкувате обличчя старого. Чоловік зі шрамом – капітан Зовнішньої Варти. Королева. Морґан Слоут, що мчить за ним, як хижак. Зле місце на іншому боці країни. Тягар.
– Гаразд, – сказав він, хоча самому раптом дуже захотілося повернутися в кав’ярню «Чай і варення» до мами.
Спіді тепло і трохи невпевнено всміхнувся.
– Так, малий. У старого доброго Джека-Мандрівника все буде тіп-топ. – Усмішка стала ширшою. – Саме час глитнути того, особливого, соку, що скажеш?
– Гадаю, так, – відповів Джек. Він дістав темну пляшечку з кишені штанів і відкрутив закривку. Знову поглянув на Спіді, світлі очі якого не відривалися від Джека.
– Спіді допомагатиме, коли зможе.
Джек кивнув, кліпнув, а тоді підніс шийку пляшки до рота. Від гнилого, солодкавого запаху, що йшов ізсередини, горло хлопчика мало не стислося в мимовільному спазмі. Він перевернув пляшечку,