База відпочинку. Євген Лакінський

Я завжди візуалізуюся під час комерції. І це потребуватиме додаткових енергетичних витрат. Тим більше, що як я візуалізуюся, то й ти також. Бо так вже працює мій винахід.

      – Тоді робіть усе, щоб вона вас не побачила, гаразд?

      Львович киває і відкриває шафу.

      Галя чекає, сидячи за столом. Вона ще гарніша, ніж удень. Мабуть, готувалася до зустрічі. Львович робить знак Іванові: мовляв, вдачі тобі хлопче! Згинаючись під вагою величезних торб, він перетинає кімнату, відкриває двері і зникає у коридорі. Галя чує стук. Вона повертає голову і бачить, як двері відкриваються і закриваються, ніби самі собою. Вона думає, що це Іван, і встає на зустріч.

      – Я тут, – шепоче Іван.

      Він обіймає її ззаду і цілує у шию. Галя заплющує очі.

      – Я кохаю тебе, – шепоче Іван і цілує мочку вуха. Галя тремтить від задоволення. – Ти найгарніша у світі…

      І він цілує у губи. Галя відповідає жадібно. Губи в неї м'які і вологі. Поцілунок п'янить. «І де вона так навчилася цілуватися?» – думає Іван. Він починає ревнувати дівчину до всіх у світі. Він опускає руки на перса. Галя зупиняє його і виривається з обіймів. Обертається до Івана. Легким рухом стягає светр і кидає на підлогу».

      – Моя черга читати! – Жанна вириває рукопис. Ера не віддає. Якийсь час вони борються за текст, але Ера перемагає:

      – «Галя розстібає бюстгальтер і звільнює перса. Перса в неї великі і пружні. Дівчина підставляє їх Івановим губам. Той стає на коліна і припадає до них, вкриває поцілунками, пестить. Він гладить спину… і нижче… відчуває, що Галі це до вподоби. Він повільно піднімає довгу чорну спідницю і торкається теплих сідниць. Губи ж і далі пестять перса. Галя гладить його по голові.