Усередині не знаходиться ані доларів, ані інструментів, ані навіть пляшки, хоча Аня з Іваном перевіряють усе, що можна. А є там лише старі документи.
– Зовсім у діда дах поїхав, – констатує Іван.
Від нема що робити, він відкриває одну з папок. І завмирає. З чорно-білої світлини на нього дивиться дівчина. Довге каштанове волосся забрано у косу. Великі карі очі сумні…»
– Ну, далі усе зрозуміло, – Ера відкладає папір. – Він закохається у фотографію, почне шукати цю дівчину, а їй вже за сорок. І в неї, мабуть, і чоловік, і діти. А йому лише двадцять.
– А далі? – зацікавлюється Жанна. – Розчарується у чарівній принцесі? Чи буде морочити їй голову?
– Мабуть, морочитиме, бо так цікавіше, – припускає Ера. – А що як і вона в нього закохається? І бачитиме потайки від чоловіка?
– Ага! А той дізнається, закотить скандал…
– І вона піде жити з Іваном, – закінчує Ера. – І дітей забере. І хлопець матиме усе кидати і годувати сім'ю.
– А може вона багата, – припускає Жанна. – чи в Івана батьки забезпечені… І вони оселяться у особняку над морем, куплять машину…
– Нам би романи писати, – Ера зітхає. – Давай краще подивимось, що там насправді.
– «Дівчина неймовірно гарна. Кілька секунд Іван дивиться на фото, мов зачарований.
– Що там? – питає Аня.
– Та нічого… – відмахується Іван. – Старі папери…
На зворотньому боці фотографії написано: «Галина, 1972». Решта документів у папці цілком банальні і ніяк не стосуються Галини.
– Знаєш, що я помітила? – відволікає Івана Аня. – Львович, мабуть, спекулює шмотками. Якось збираюся додому, а тут приходить він, з величезним пакетом з секонд-хенду. І пакет забито різним барахлом, нібито «Made in USA».
– Кому ж таке перепродаси? – механічно питає Іван. Насправді, його не цікавить ані Львович, ані секонд-хенд. Він думає лише про Галину.
– Не знаю… – відповідає Аня. – Але це вже краще, ніж скоби (хто їх, до речі, купує?). А зранку приходжу: Львович ще є, а пакету вже нема. Він що, в нашому офіс покупців приймає?!
Іван потискає плечима.
– Піду заварю каву, – каже Аня і виходить з кімнати.
Іван бере фотографію… і несподівано для себе цілує. І відразу ж цього соромиться – «як дитина якась».
Раптом спадає на думку: може в шафі ще щось збереглося? Чи нема поміж папок її записника, чи там бібліотечного квитка, чи хоча б якогось малюнку? Ймовірність майже нульова, але варто перевірити…
Він зазирає до шафи… і чує за спиною голоси.
Миттєво обертається.
На порозі кімнати стоять дві дівчини. Вони не дивляться у його бік. Говорять поміж собою. Одна – золотоволоса, блакитноока панночка у білому светрі. А інша – Галя.
Золотоволоса розповідає, як ходила до стоматолога. Той спершу поставив тимчасову пломбу, але, як виявилося, поклав замало миш'яку. Виявилося це, коли він вже почав виривати зуб і дівчину аж перекосило від болю.