Йоганну Лепсіусу доводиться тримати себе в шорах, аби не зірватися або не схопитися з місця, розмахуючи руками.
– Якби правителі мого народу, – майже кричить він, – несправедливо, нелюдяно (він мало не сказав: «не по-християнськи») вчинили б зі своїми людьми або інакодумцями, я б негайно ж зрікся Німеччини та переселився до Америки!
Енвер-паша широко розплющив очі:
– Можна пошкодувати про Німеччину, якщо там ще хтось міркує так, як ви! Це було б ознакою того, що у вашого народу бракує сил здійснювати свою національну волю.
У цю мить священика охоплює неймовірна втома. Вона викликана усвідомленням, що цей маленький рішучий чоловічок по-своєму має рацію. Жорстока мудрість світу завжди бере гору над Христом. Але найгірше те, що на мить Лепсіус піддався аргументам Енвера, і вони послабили його бойовий дух. Каменем на серце лягла думка про те, що доля його власної батьківщини опинилася в темряві. Пастор шепоче:
– Ваше порівняння нічим не обґрунтоване.
– Природно, не обґрунтовано. Але свідчить на нашу користь. Бо нам, туркам, у стократ важче, ніж німцям, дається самоствердження.
Лепсіус у нападі болісної неуважності виймає з кишені носовичок, тримає його в руках, немов білий прапор парламентера.
– Зараз мова йде не про захист від внутрішнього ворога, а про планомірне винищення іншого народу.
Він промовляє мляво, з паузами, холодне серце Енвера його гнітить, священик обводить втомленими очима кабінет, портрети героїв. Чи не заховався там десь монсеньйор Завен, патріарх? Лепсіус негайно ж згадує, що має говорити про «економіку». Він збирається на силі для чергової атаки.
– Ваша ясновельможносте, я не такий зухвалий, аби зловживати вашим часом заради порожніх балачок. Насмілюся привернути вашу увагу до неприємних обставин, які вам, імовірно, не цілком ясні, і це природно, якщо врахувати, який тягар обов’язків несе головнокомандувач. Можливо, що я краще за вас знаю життя усередині країни, в Анатолії, Сирії, позаяк багато років працював там у найважчих умовах.
Відчуваючи, що час спливає, Лепсіус квапливо викладає свої тези. Без вірменського народу турецька держава зазнає краху в галузі економіки та культури, а отже, й у війні. Чому? Він не стане говорити про торгівлю, яка на дев’яносто відсотків перебуває в християнських руках. Його ясновельможність знає так само добре, як і він, Лепсіус, що всім імпортом відають вірменські підприємства, отже, тільки ці фірми можуть забезпечити рішення найважливіших завдань, пов’язаних із веденням війни, наприклад, постачання сировиною та фабрикатами. Достатньо назвати всесвітньо відому фірму «Аветіс Багратян і спадкоємці», у якої є філії, контори, представництва в дванадцяти європейських містах. Знищити таке підприємство