– У Німеччині у вашої ясновельможності є безліч вірних шанувальників. Від вас чекають подвигів всесвітнього значення.
Енвер здіймає очі догори, відмахується, ніби даючи зрозуміти, що втомився боронитися від домагань, які ховаються за такими лестощами.
Пауза. Сенс її приблизно такий: «Давай, голубе, спробуй мене розговорити!»
Лепсіус прислухається до звуків за вікном: звідти долинають тільки тихий посвист і дзвоники транспорту на Босфорі.
– Я помітив, що народ у Стамбулі налаштований піднесено. Сьогодні в місті панує особливе пожвавлення.
Генерал вирішує висловитися в стилі основоположних патріотичних декларацій. Милозвучний голос зараз безпристрасний:
– Війна важка. Але наш народ усвідомлює свій обов’язок.
Перший випад німця:
– Й усередині країни також, ваша ясновельможносте?
Генерал задивився кудись удалечінь.
– Певна річ, усередині країни відбуваються великі події.
– Ваша ясновельможносте, ці великі події мені добре відомі.
Постать військового міністра висловлює нерозуміння, він навіть трохи здивований. Колір обличчя в глави гігантської імперії рідкісно свіжий, юнацький.
– Становище на Кавказькому фронті з кожним днем поліпшується. Правда, ще не час судити про справи південної армії Джемаля і вашого співвітчизника Кресса.
– Дуже втішно чути, ваша ясновельможносте. Але, згадавши про становище всередині країни, я мав на увазі не район військових дій, а мирні вілаєти.
– Коли держава веде війну, всі області країни стають районами військових дій, більшою чи меншою мірою.
Генерал ледь помітно підкреслює ці слова, далі вони набувають особливого значення. Наразі ж авангардний бій закінчився несприятливо для священика. Він змушений вдатися до лобової атаки.
– Імовірно, вашій ясновельможності відомо, що я прибув сюди не як приватна особа, а як глава німецького товариства з вивчення Близького Сходу. Я маю представити там доповідь із приводу певних подій.
Подив у широко вирячених очах Енвера. Це ще що за товариство з вивчення Близького Сходу?
– Міністерство закордонних справ, та й сам пан рейхсканцлер ставляться з живим інтересом до моєї місії. Після повернення я зроблю в рейхстазі доповідь з вірменського питання, поінформую депутатів і пресу.
Енвер-паша, котрий, за звичаєм опустивши очі, терпляче слухав відвідувача, при словах «вірменське питання» підводить голову. Обличчя розбещеного хлопчика на мить насуплюється: вічно ці серйозні люди чіпляються до нього з одними і тими ж дурницями. Але за мить усе знову гаразд. А Лепсіус вже не володіє собою.
– Я прийшов до вас за допомогою, ваша ясновельможносте, будучи переконаний, що такий видатний полководець і герой не здатен вчинити нічого такого, що затьмарило б його історичний образ.
– Знаю,