40 днів Муса-Дага. Франц Верфель

до краси, до декоративної пишноти проявлявся не тільки стосовно до своєї особи, але й до всього свого оточення. І коли кінь плавно виносив її на церковний майдан або головну вулицю, а за нею слідували Стефан і пишно вдягнений форналь, жінка почувалася володаркою цього казкового світу. Часом вона згадувала про матір і сестер у Парижі. І тоді її власнє життя здавалося і справді гідним заздрощів. Де б Жульєтта не з’являлася, її зустрічали з пошаною, навіть у мусульманських селах, які вона проїжджала під час далеких прогулянок. Отже, зрозуміло: у бідного Ґабріеля знову проблеми з нервами. А ось вона, пані Багратян, переконана, що світ анітрохи не змінився.

      Вранці Ґабріель виходив із домівки. Але тепер це були не просто прогулянки Муса-Дагом, він блукав навколишніми селами. Потребу воскресити й осягнути картини дитинства змінило зріліше почуття: прагнення пізнати цей світ якнайдостовірніше, збагнути його людей із їхнім життєвим укладом, запитами, побачити самому їхнє життя-буття.

      Водночас він написав листа у Стамбул своїм вірменським друзям із «Дашнакцутюна» і – цьому він надавав особливого значення – колишнім друзям із «молодих турків». Правда, чоловік передбачав, що цензура каймакама Антіохії ускладнить доправлення цих листів, але вони якось таки дістануться до адресата. Від відповіді залежало майбутнє Багратянів. Якщо в столиці все, як і раніше, якщо мова йде про заходи суто військового призначення, він, незважаючи на застереження аги Ріфата Берекета, покине рідну домівку та ризикне поїхати в Стамбул без обов’язкового посвідчення особи. Якщо ж у листі-відповіді буде щось недобре або відповіді не буде зовсім, отже, побоювання старого турка виправдалися, пастка затраснулася, і шлях до відступу відрізаний. Тоді залишається тільки сподіватися, що котрийсь добродій, наприклад валі Джелал-бей, не допустить ніяких «пригод» у своєму вілаєті і що такий сільський район, як округа Муса-Даг, залишиться в стороні від репресій, які зазвичай відбуваються у великих містах. У цьому випадку будинок у Йогонолуку може і справді виявитися ідеальним, як висловився ага, притулком. Що ж стосується відсутності ладу з викликом у полк, то Багратяну здавалося, що він розуміє наміри оттоманського генералітету: вірменські частини повертають із фронту і роззброюють. Чому? Та тому, що турки бояться, аби така сильна національна меншина, як вірмени, озброєна найсучаснішою зброєю, не надумала, в разі поразки, силою вирвати у панівної нації свої права. Особливо небезпечні вірмени-офіцери, позаяк вони в зручну хвилину можуть захопити в свої руки командування.

      Хоч яким переконливим було це пояснення, Ґабріель ні на мить не знаходив собі спокою. Але тепер його занепокоєння не було нервозністю, воно перетворилося на енергію, плідну та цілеспрямовану. Ґабріель проявляв педантичність, яку раніше помічав за собою тільки в науковій роботі. Тепер при вивченні реальних умов людського існування ця педантичність була дуже доречною. Він не ставив питання, із якою метою бере на себе таку працю і кому