Ці слова стали однією з найгіркіших поразок у житті Конні. Вони вбили щось у ній. Вона не була в захваті від Майкліса; поки він не почав усієї цієї справи, вона його не хотіла. Взагалі вона ніколи не хотіла його по-справжньому. Але якщо вже він почав, то їй здавалося таким природним отримувати насолоду з його поміччю! Вона навіть кохала його за це… тієї ночі вона справді кохала його і хотіла вийти за нього заміж.
Мабуть, підсвідомо він усе розумів, і саме через це йому забаглося припинити цю виставу одним порухом, розкидати цей картковий будиночок. Її сексуальні почуття до нього, чи до будь-кого з чоловіків, тієї ночі загинули. Вона відтяла його від себе так, ніби він ніколи не існував для неї.
І вона знову тоскно пленталася дорогою днів. Тепер вже не було нічого, окрім машинального тупцяння на місці, яке Кліффорд називав упорядкованим життям, тривалим співіснуванням людей, що призвичаїлися жити під одним дахом.
Пустка! Єдиний вихід полягав у тому, щоб змиритися з цією великою пусткою, з безліччю клопітких дрібниць, які вкупі утворюють загальну величезну порожнечу.
Розділ шостий
– Чому жінки й чоловіки в наш час насправді не подобаються одне одному? – спитала Конні в Томмі Дьюкса, хто певною мірою був для неї, як то кажуть, істиною в останній інстанції.
– Та чому ж? Я не думаю, що з часів створення людини була іще така пора… коли чоловіки й жінки були б такі прихильні одне до одного, як сьогодні. Це справжня прихильність! Візьміть хоча б мене… Мені жінки справді подобаються більше за чоловіків; вони сміливіші, з ними можна бути більш відвертим.
Конні поміркувала над цим.
– Але ви з ними ніколи не мали справи, – сказала вона.
– Я? А що ж я роблю зараз, як не дружньо балакаю з жінкою?
– Так… балакаєте.
– А що ще я міг би зробити, якби ви були чоловіком?
– Нічого, мабуть. Але жінці…
– А жінці потрібно вам подобатись, розмовляти з вами і водночас бути коханою й жаданою; мені ж здається, що ці речі абсолютно несумісні.
– Але вони мають якось суміщатися!
– Так, без сумніву, воді не слід бути такою мокрою, а то в ній забагато вологи. Та в тому-то й річ! Мені подобаються жінки, я залюбки з ними розмовляю і саме тому не кохаю і не жадаю їх. Я не можу зазнати і того, й іншого одночасно.
– Але так воно мало б бути.
– Нехай так. Тільки ж перетворити речі на щось інше, ніж те, чим вони є насправді, – то не моя стихія.
Конні замислилась.
– Це неправда, – сказала вона. – Чоловік може і кохати жінку, і розмовляти з нею. Не розумію, як можна кохати, не розмовляючи, не будучи відвертими й близькими одне до одного. Як це може бути?
– Ну, – сказав він, – не знаю. Що вам за користь від моїх роздумів? Я можу сказати тільки про себе. Мені подобаються жінки, але я не жадаю їх. Я люблю розмовляти з ними, та ці розмови, хоч у певному розумінні й зближують, та водночас розкидають нас на різні полюси, коли передбачаються поцілунки і таке інше. Отак!.. Проте не беріть мене за взірець,