Конні не могла не згодитись, що його слова є правдою. Але також вона відчувала, що й Майкліс навряд чи є взірцем безкорисливості.
– Хіба не всі чоловіки занурені в себе? – спитала вона.
– О, я припускаю, що майже всі. Чоловік повинен таким бути, аби вижити. Але це не суттєво. Головне те, яку долю може чоловік дати жінці. Може зробити її до біса щасливою чи ні? Якщо ні, то він і не має права на жінку… – він замовкнув і втупив у неї майже гіпнотичний погляд своїх випуклих карих очей. – Зараз я впевнений, – додав він, – що можу дати жінці найліпшу до дідька долю, якої тільки вона забажає. Я за себе ручаюся.
– А яка це найліпша доля? – спитала Конні, дивлячись на нього все ще здивовано, навіть бентежно, але так само без жодного відчуття.
– Та яка хочеш, чорти б її забрали, яка завгодно! Сукні, прикраси, будь-який нічний клуб, що тобі до вподоби… можеш заводити знайомства, взагалі відповідати вимогам часу… подорожувати і щось представляти з себе усюди, куди б ти не поїхала. Все що захочеш, трясця його матері!
Він переможно промовляв усе це, сяючи від самовдоволення, і Конні дивилася на нього, наче зачарована, але не відчувала взагалі нічого. На поверхні її душі не з’явилося щонайменшої хвильки від його славетних поривань.
Навіть її зовнішнє «я», що іншого разу могло б трохи схвилюватися, зараз мовчало. Все це не зачіпало її, вона не могла цим захопитися. Вона просто сиділа й дивилася на нього, і виглядала наче приголомшеною, і не відчувала нічого – тільки десь поряд їй вчувалося невимовно бридке смердюче дихання облудної богині успіху.
Мік сидів як на голках, виструнчившись у своєму кріслі, і позирав на неї з майже істеричним виразом. Хтозна, що його мучило найбільше, марнославне бажання її згоди чи панічний жах, що вона таки згодиться?
– Мені треба подумати, – сказала вона. – Я не можу зараз тобі відповісти. Ти, певно, гадаєш, що Кліффорда не слід брати до уваги, – але я так не можу. Як тільки подумаю, який він безпорадний…
– Чорти б його взяли! Якщо хтось так торгує своєю неміччю, тоді й мені треба почати жалітися, який я самотній і який я завжди був самотній… і розрюмсатися, щоб хтось витирав мені соплі! До дідька все це, якщо справді треба бути калікою, щоб тебе брали до уваги…
Він одвернувся, із люттю засунувши руки до кишень.
Того ж вечора він сказав їй:
– Ти ж сьогодні прийдеш до мене? Я не знаю, де в біса знаходиться твоя кімната.
– Добре, – відповіла вона.
Тієї ночі він був іще палкішим коханцем із його дивною, тендітною хлопчачою оголеністю. Конні не вдалося досягти оргазму до того, як він скінчив. І своєю ніжною дитячою голизною він збудив у ній несамовиту жагу; їй довелося продовжувати вже після того, як він скінчив, у дикому божевіллі судомних спазмів; а він героїчно утримувався