– Обережніше, пані Соколова, так і захлинутися недовго, – мовив незнайомець.
– Ми хіба знайомі? – повільно вимовляючи всі літери разом із пробілами та іншими розділовими знаками, запитала Елен.
– Ну, певною мірою, ми всі знайомі, – відповів незнайомець зі своєю все тією ж напівпосмішкою.
– Ми навіть усі, в якійсь мірі, всі родичі, – підхопив зі свого кутка Джим, єдиний із усіх, хто не злякався незнайомця, а скоріше за все його навіть і не помітив.
– Це ж як? – запитав Джеббс, до якого повернулася фляга, а разом із нею і дар мови.
– Є теорія, що все людство зародилося в Африці й походить від однієї жінки, щоправда, було це кілька сотень тисяч років тому, – виписав довідку Джим.
– Так, це не дуже далеко звідси було, – незнайомець труснув рукою кудись у темряву за нашими спинами. – Тільки клімат був трохи приємнішим, зараз спекотно занадто, – руки знову сховалися кудись у складки балахона, і з’явилася ледве помітна посмішка, що вже почала мене дратувати, її наступного разу я вже назову злісною посмішкою.
Повисла і почала повільно розгойдуватись, як маятник годинника, пауза. Фляга закінчилася на Джеббсі, але ніхто не шкодував про це – мені так точно було вже достатньо вражень на сьогодні.
– Ну, добре тут у вас. Дякую за частування. Дякую за розмову. Мені вже пора, – незнайомець почав розкланюватись, але тільки на словах, тіло в цьому прощанні поки що не брало участі, зате випускало безлімітний запас злісних посмішок.
– Та ми ж і не поговорили до пуття, – відповіла за всіх господиня вечора.
– Ну, щоб розмовляти, не обов’язково вимовляти слова, тим більше, що сказано сьогодні було предостатньо, – незнайомець учергове посміхнувся, але тепер ніби не сам собі, а Джиму. – Але перед відходом я хотів би вам віддячити, добрі люди. Чого б ви хотіли?
– Тобто? – я вирішив включитися.
– Ну, які у вас є бажання?
– У мене? – Я подивився на Джоббса, що сидів навпроти мене, на порожню фляжку біля його ніг, потім на недопалок чарівної папіроски, що валявся поруч, і зробив, як потім виявилося, злегка поспішний вибір. – Іще б косячок, а краще два!
– Так один чи два? Тут важлива точність, – і мене осяяли посмішкою мудрої черепахи та поворотом її голови. Знаєте, є така категорія людей, які вважають себе набагато розумнішими за інших. Вони начебто і говорять із тобою, і дивляться на тебе, але посміхаються в нікуди, і ти розумієш, що ти для них нічого не значиш. Я не люблю таких людей, і незнайомець був саме такий, а про його посмішку я вам уже казав. Він починав мене вже конкретно