Якщо ви хочете стати чутливішим до дрібниць у роботі, плекайте звичку якнайдокладніше уявляти все, що ви сподіваєтесь побачити й зробити, коли прийдете на роботу. Тоді вам вдасться помітити, як у дрібницях реальне життя відхиляється від наративу у ваших думках. Якщо ви хочете краще почути власних дітей, придумайте собі оповідь про те, що вони учора сказали вам під час вечері. Щодня творіть наратив свого життя, і у мозку глибше кодуватиметься ваш досвід. Якщо вам треба поліпшити зосереджуваність і навчитись не відволікатись, знаходьте час якнайдокладніше візуалізувати, що ви збираєтесь робити. Легше знати, що чекає попереду, коли у вас у голові є завершений сценарій.
Компанії кажуть, що така тактика важлива в усіх ситуаціях, разом з випадками, коли ви подаєте заяву на роботу або вирішуєте взяти когось на роботу. І кожна фірма віддає перевагу кандидатам, які мають таку оповідь про себе.
– Ми шукаємо людей, які описують свій досвід наративом, – сказав мені віце-президент гіганта з виробництва відеоігор «Елекронік Артс» Енді Білінґз. – Це ознака того, що людина тямить, що й до чого, і глибоко розуміє, на чому світ стоїть. Такі працівники всім потрібні.
ІІІ
Через рік після того, як борт 447 «Ейр Франс» упав до океану, інший «Ейрбас», що належав «Кантас Ейрвейз», вирулив на злітно-посадкову смугу в Сінгапурі, запитав дозволу розпочати восьмигодинний переліт до Сіднея та піднявся у яскраве ранкове небо.[113]
Літак авіаперевізника «Кантас» мав таку саму систему керування польотом, що й лайнер «Ейр Франс», який упав до океану. Але пілоти були зовсім інші. Ще перед тим, як капітан Річард Чемпіон де Креспіньї зійшов на борт «Кантасу», що летів рейсом 32, він навчав свій екіпаж ментальному моделюванню, яким він хотів, щоб вони користувались.
– Я хочу, аби ми добре собі уявляли, що найперше робитимемо, якщо виникнуть проблеми, – сказав він другим пілотам, коли вони їхали мікроавтобусом з готелю «Фейрмонт» до сінгапурського аеропорту Чанґі. – Уявіть-но відмову двигуна. На що відразу слід звернути увагу?
Пілоти по черзі описали, куди вони дивитимуться. Де Креспіньї вдавався до таких розмов перед кожним рейсом. Екіпаж був до них готовий. Він екзаменував їх, на які екрани вони дивитимуться у надзвичайній ситуації, що робитимуть руки, коли пролунає тривога, повертатимуть вони голову ліворуч чи дивитимуться просто себе.
– Реалії сучасного літака такі, що чверть мільйона датчиків і комп’ютерів не можуть відрізнити зерно від полови, – сказав мені згодом де Креспіньї.[114] Він нецеремонний австралієць, гібрид крокодила Данді й генерала Петтона. – І на цей випадок літаком у нас керують люди. Ми мусимо дбати не про те, що є, а про те, що може статись.
Після сеансу візуалізації для екіпажу де Креспіньї виклав деякі правила. «Кожен має казати мені, якщо не згодний з моїми рішеннями