Ошелешений студент кинувся до таці, перекинув купку поглинаючих тампонів і налякано дивився, як вони падали на підлогу.
Медсестра відкрила нову пачку.
– Їх місце всередині пацієнта, а не на підлозі, – гаркнула вона. Медсестра зустрілася поглядом з Кетрін, і в очах обох жінок промайнула та сама думка.
«І він хоче бути лікарем?»
– Куди їх запхати? – запитав Барроус.
– Очистіть черевну порожнину. Я нічого не бачу в цьому морі крові!
Вона дала йому кілька секунд на очищення рани. Тоді запхала всередину скальпель і розрізала малий сальник[13]. Скориставшись затискачем, аби спинити кровотечу зліва, вона розгледіла гліссонову ніжку, через яку проходили печінкова артерія і ворітна вена. Це було тимчасовим засобом, але якщо вдасться спинити потік крові у цьому місці, можливо, вона зможе дати раду загальній кровотечі. Це дало б їм такий дорогоцінний час, щоб унормувати тиск і перелити пацієнту ще більше крові і плазми.
Кетрін міцніше стисла затискач, перекриваючи судини в ніжці.
Вона не на жарт схвилювалася, коли кров продовжила сочитися, як і раніше.
– Ти впевнена, що стисла ніжку? – запитав Літтман.
– Я в цьому впевнена. А ще я впевнена, що кров витікає не з-за очеревини.
– Може, це ворітна вена?
Вона вхопила з таці два тампони. Цей прийом був її останньою надією. Приклавши тампони до поверхні печінки, вона стисла її обома руками.
– Що вона робить? – здивувався Барроус.
– Печінкову компресію, – пояснив Літтман. – Іноді це допомагає закрити невидимі розриви. Запобігти знекровленню.
Усі м’язи її плечей і рук напружилися, вона щосили намагалася стабілізувати тиск, перетиснути притік крові.
– Досі тече, – зауважив Літтман. – Це не допомагає.
Кетрін розглядала рану і побачила, що кров і далі стабільно заповнює черевну порожнину.
«Звідки ж вона, в біса, витікає?» – подумала вона.
Аж раптом помітила, що кров сочиться і з інших боків. Не тільки з печінки, а також зі стінок черевної порожнини і брижі[14]. З країв надрізу.
Вона глянула на ліву руку пацієнта, що висунулася з-під простирадла. Марлева пов’язка, що тримала голку крапельниці, була просякнута кров’ю.
– Мені необхідна тромбоцитарна маса і свіжа плазма, негайно, – скомандувала Кетрін. – І починайте вливати йому гепарин. Десять тисяч одиниць зараз і по тисячі щогодини.
– Гепарин? – спантеличено перепитав Барроус. – Але ж він стікає кров’ю…
– У нього ДВС-синдром, – сказала Кетрін. – Треба припинити згортання.
Літтман витріщився на неї.
– У нас ще немає результатів аналізів. Звідки ти знаєш, що це ДВС-синдром?
– Поки ми отримаємо результати, буде вже запізно. Треба діяти зараз. – Вона кивнула медсестрі. – Вливайте гепарин.
Медсестра ввела голку у вену. Гепарин був її останньою