Тишу, яка запала, спокійно порушив особисто Генеральний Секретар Дуґлас:
– І гарно виконали, Капітане. Вашу пораду обдумають, і будьте певні, що ми не робитимемо нічого поспіхом. Якщо цій людині, чи людині-марсіанину, потрібно кілька днів, щоб адаптуватись, я впевнений, що наука може почекати, тож заспокойтеся, Піте. Винесімо цю частину на обговорення, джентльмени, і повернімося до інших питань. Капітан ван Тромп втомився.
– Дещо чекати не буде, – сказав Міністр публічної інформації.
– Що, Джок?
– Якщо ми найближчим часом не покажемо Людину з Марса через стереоскоп, то власноруч спровокуємо повстання, Містере Секретар.
– Хм… Джоку, ти перебільшуєш. Звичайно ж, інформація про Марс з’явиться у новинах. Уже завтра ми підготуємо капітана та його команду до церемонії нагородження; так буде краще. Капітан ван Тромп розповість про свої враження. Звичайно, після того як виспитесь, капітане.
Міністр похитав головою.
– Щось не так, Джоку?
– Люди очікували, що експедиція привезе щонайменше одного живого марсіанина, щоб вони змогли подивитись на нього. А оскільки цього не сталося, нам потрібен Сміт. Дуже потрібен.
– Живі марсіани? – Генеральний Секретар Дуґлас повернувся до капітана ван Тромпа. – У вас же є відео з марсіанами, чи не так?
– Тисячі футів плівки.
– Ось і відповідь на твоє питання, Джоку. Коли скінчиться прямий ефір, запустіть відео з марсіанами. Людям сподобається. А зараз, капітане, дещо щодо дипломатичного імунітету: ви стверджували, що марсіани не заперечували?
– Що ж, ні, сер. Але вони і не підтримали цього.
– Я чогось не розумію?
Капітан ван Тромп прикусив губу.
– Сер, я навіть не знаю, як це пояснити. Спілкування з марсіанами чимось схоже на розмову з відлунням. Ви не отримуєте ніяких заперечень, але й жодних результатів – теж.
– Семантичні труднощі? Можливо, сьогодні вам слід було прийти у товаристві… як там його звуть, вашого спеціаліста із семантики? Чи він чекає ззовні?
– Махмуд, сер. Доктор Махмуд не дуже добре почувається. Незначний нервовий зрив, сер.
Ван Тромп подумав, що це практично те саме, що й бути п’яним як чіп.
– Космічна радість[2]?
– Схоже, саме так.
– Що ж, приведіть його, коли йому покращає. Припускаю, що цьому молодому хлопцеві, Сміту, знадобиться допомога перекладача.
– Можливо, – із сумнівом сказав ван Тромп.
У той момент «цей молодий хлопець Сміт» намагався просто вижити. Його тіло, нестерпно стиснуте, ослаблене дивним станом простору в цьому неймовірному місці, нарешті могло хоч трохи відпочити у м’якому гнізді, куди ці, інші, його поклали. Він припинив опиратися і перейшов на третій рівень дихання та серцебиття.
Одразу зрозумів, що майже вичерпав себе. Дихати