– Фу, як банально, газетний штамп.
– Тоді – сучасна жінка, яка палить нишком цигарки, ходить без ліфчика, мріє, щоб син навчався на факультеті міжнародних відносин, а майбутній чоловік заробляв багато грошей.
– Це вже ближче до істини. Що ще?
– Ще… Яка любить критикувати владу, пише гострі статті про сьогодення, які нещадно ріже редактор, і мріє вивести на чисту воду місцеву мафію.
– Хочеш сказати, що в нас немає мафії? Заперечуватимеш, що ми живемо в бюрократично-кримінальній країні, де корумпованість чиновників досягла небачених раніше масштабів, а народ доведений до злиднів?
– Що ти, Надю, хіба можна тобі заперечувати, – відказав Юрко, встромляючи виделку в розрізаний навпіл огірок. – Мафія існує в усіх країнах і ще нікому не вдалося її знищити. Я маю на увазі – знищити повністю. Це – тіньова, нелегальна, тобто кримінальна економіка, якщо бути точнішим. Це – гроші, а їх наші громадяни люблять. Найстрашніше те, що тіньова економіка розбещує суспільство, деформує свідомість і культивує правовий нігілізм. Тобто, прищеплює людині психологію не цивілізованого, а кримінального світу. Небезпека в тому, що усе це йде зверху, від владних структур, від тієї меншості, що впливає на добробут і злидні більшості. Всі громадянські цінності, вчить історія людства, завжди були створені організованою і непохитною меншістю, що вміє панувати над своїми і чужими пристрастями, писав В’ячеслав Липинський. Якщо меншість замість того, щоб будувати багату й вільну державу, буде набивати свої кишені, то в більшості врешті-решт терпець урветься.
– У мене таке враження, що він ніколи не урветься, – зітхнула Надя. – 3 оптимістки я перетворююся на безнадійну песимістку. Хто би міг подумати, що ми падатимо, падатимо і кінця-краю не видно… Ти їж, Юрку, їж, а то охолоне. Не дивись на мене, я вже пообідала.
– Цікаво, де?
– В редакції. Ми навіть каву пили. Роботи багато. Редактор з Мирославом зачинилися, працюють… Тобі кави зварити чи чай питимеш?
– Чай, – сказав Ткач і подумав, що з Мирославом Ярмолюком потрібно буде зустрітися, може, щось цікаве про Штима розкаже. Зараз головне – ретельно збирати і аналізувати інформацію. – Надю, а ти Штима добре знала?
– Хто його не знав? Він жінкам подобався. Гарний, видний мужчина, ще й багатий. Чудовий оратор. Герой національного відродження. Ти б його, Юрку, послухав років десять тому. Як він виступав на мітингах! Краще від нашого Ярмолюка. Мирослав теж уміє сказати, аби лишень була аудиторія і дали в руки мікрофон, він і півдня говоритиме. Але Штим завжди був першим, завжди лідером і до його рівня Мирослав ніколи не дотягував, хіба що напише і прочитає, і то його заносило вбік, а Штим знав, коли, що, де, як треба сказати. І не тільки сказати, а й діяти. Рішуче, напористо, послідовно і безстрашно. Він нікого не боявся, добре відчував кон’юнктуру і раніше всіх уловлював настрій людей. Тому і став популярним, народ йому вірив, йшов за ним, навіть тоді, коли Штим несподівано став багатим бізнесменом,