Микола зрадів. Нарешті, подумав, скінчилися муки. Підписав протокол, сховав аркуш паперу з номером телефону до кишені. Вийшли з авто.
Під’їхала спецмашина, «рафік» з червоним хрестом, викликана по рації, щоб вести труп на розтин до моргу. Медексперт сказав:
– Здається, все.
Криміналіст теж кивнув головою, мовляв, і він закінчив. Наливайко важко зітхнув, постояв трохи над тілом товариша, нарешті й він звів догори праву руку, щоб принесли ноші. Барбірош хотів іти геть, але слідчий узяв його легенько за лікоть.
– Допоможіть, будьте добрі, тіло на ноші покласти.
Микола спочатку з готовністю ступив кілька кроків у напрямку небіжчика, навіть нахилився, щоб допомогти шоферу, одначе, коли уздрів осклілі очі Штима і перекраяний гримасою жаху розтулений рот з кінчиком чорного язика, руки його затрусилися, потемніло в очах, і він, безпорадно випроставшись, заплющив очі. «Умлію, – подумав Микола, – відчуття, як тоді, коли свиню кололи, коли спробував свинячої крові. Недарма сон про м’ясо приснився. Не попередження, що бракує калорій, а інший сигнал у мозок був».
– Вибачте, не можу, – промимрив Барбірош, натягнув на голову стару, добряче облізлу ондатрову шапку і, похнюпившись, попростував геть.
Слабак, подумав Юрко, такий десять разів потом зійде, поки курку заріже, не кажучи вже про те, щоб людину порішити. Доведеться його зі списку підозрілих викреслити. Цікаво, чи служив у армії і в яких військах? Алібі теж треба перевірити. Інколи такі тихі й безвредні на вигляд – мухи не здатні образити – і бувають найжорстокішими при скоєнні злочину.
– Як наш свідок, щось цікаве розказав? – запитав прокурор.
– Нічого особливого. Деталі: як знайшов, що подумав. Мабуть, до вбивства пана Штима він не причетний, – відказав Юрко, передаючи Степану Степановичу для ознайомлення протокол допиту.
Наливайко уважно вивчив документ, потім сказав:
– Юрію Івановичу, разом з карним розшуком прикиньте план пошукових заходів, ще раз огляньте кожен сантиметр території і підготуйте список мешканців під’їзду. Поговоріть з людьми. Не може такого бути, щоб ніхто нічого не бачив і не чув.
– Не може, – згодився з прокурором Юрко, – адже стріляли з близької відстані. Дивно, що пострілів ніхто не чув, навіть якщо зброя була з глушником. Луна – до п’ятого поверху чути. Я перевіряв. А щодо версії пана Романа – у мене виникли сумніви. Навіщо Штимові горлянку різати? Кожен з двох пострілів – смертельний. Невже вбивця цього не знав? Кілер у більшості випадків ховає зброю або кидає на місці злочину, щоб якнайшвидше зникнути. Зброї ми не знайшли, хоча перевернули все довкола. Навіщо злочинець підібрав гільзи, чому забрав з собою?
– Могли й діти підібрати, – втрутився в розмову майор Кіндій. – Траплялися й такі випадки. Ще не вечір – побачимо. Вбивця далеко, рахує «зелені», а от оточення