– Так що, – кажу я Тимосі, – відносно мого єврейства ти влучив пальцем у небо.
– Нічого подібного, – відповідає він, нітрохи не знітившись. – Хто ти по крові, мені все одно, для мене єврей не національність, а світогляд. Зізнаюсь, євреї бувають хороші. Правда, рідко. Ти в їх число не потрапляєш.
Коли у нього знайшли рак, він їздив лікуватися до Ізраїлю. Повернувся під великим враженням. Захоплений. Я запитав, чи поміняв він свою думку про євреїв. Він запитав, з чого б це? Ну, все ж таки тебе євреї, як ти сам кажеш, гарно приймали і вилікували.
– Мене, – заперечує він, – лікували не євреї, а ізраїльтяни, мужні і достойні люди, не ліберали. Мені їхня філософія – око за око, зуб за зуб – припала до серця.
– А ти не захотів там зостатися? – запитав я його.
– Не сподівайся, – заперечив він. – Я людина тутешня. Расєйського розливу. І я за Росію буду боротися. До останнього подиху. Ви народ розорили, ви його принизили, ви його добиваєте, але ми, патріоти, все одно своє візьмемо.
Так він каже, але те, що він каже, взагалі не значить нічого. До останнього подиху він колись обіцяв боротися за радянську владу, але боровся за неї виключно на закритих партійних зборах, а коли вона впала, сховав свій партбілет подалі і якийсь час називав себе навіть демократом. Про демократизм свій скоро забув, однак став стверджувати, що радянську владу, створену більшовиками (в підтексті знову ж таки євреями), завжди ненавидів, але особисто Сталіна обожнював і період його правління вважав і вважає часом блискучих перемог і імперської могутності, яка зусиллями його і його однодумців-патріотів неодмінно буде відновлена.
Та сама маячня
На його словах, що вони, патріоти, ще своє візьмуть,