Расті почув пікання монітора кров’яного тиску і зрозумів, що вони втрачають хлопчика. Насправді вони почали втрачати його ще в санітарній машині. Ґвалт, з тієї самої миті, як куля зрикошетила і поцілила в нього, але пікання монітора підтвердило цю істину великими літерами. Рорі слід було б одразу ж повітряною санітарною службою доправити у Шпиталь Центрального Мейну, прямо з того місця, де його так страшно поранило. Натомість він лежав у бідній на обладнання операційній, де було занадто жарко (кондиціонери вимкнуті заради економії пропану), прооперований лікарем, який давно мусив би вийти на пенсію, котрому асистували фельдшер абсолютно без досвіду в нейрохірургії і виснажена медсестра, що якраз промовила:
– Фібриляція, докторе Гаскелле.
Подав голос кардіомонітор. Тепер обидва співали хором.
– Знаю, Джинні. Я ще не оглуп, – він зітхнув. – Не оглух, я хотів сказати. Боже.
Якусь мить вони з Расті мовчки дивилися один на одного понад накритим простирадлом тілом хлопчика. Очі в Гаскелла були на диво ясними, живими – це був зовсім не той понурий привид, котрий останні пару років тинявся коридорами лікарні «Кеті Рассел» зі стетоскопом на шиї, аби лише якось убити час, але водночас виглядав він жахливо постарілим і кволим.
– Ми зробили все, що могли, – мовив Расті.
По правді, Гаскелл зробив більше того, на що він, як здавалося, був спроможний.
Він нагадав Расті героя тих бейсбольних романів, які він так любив читати в дитинстві, коли з майданчика вибігає літній пітчер й виборює славу своїй команді в сьомій грі Світової серії. На жаль, тільки Расті та Джинні Томлінсон спостерігали цей високий клас, хоча цього разу старий боєць й не зажив хеппі-енду.
Расті підключив крапельницю з сумішшю фізрозчину й маніту[161], щоб зменшити набряк мозку. Гаскелл бігом полишив операційну, щоби зробити клінічний аналіз крові в лабораторії далі по коридору. Саме Гаскелл, бо Расті не мав для цього кваліфікації, а лаборантів не було. У лікарні імені Кетрін Рассел тепер жахливо не вистачало персоналу. Расті подумав, що хлопчик Дінсморів – це лише перший внесок з тієї суми, яку змушене буде заплатити місто за нестачу персоналу.
Що гірше, у хлопчика виявилася друга група з негативним резусом, саме такої крові не було серед їхніх невеличких запасів. Але була кров першої групи – універсальний донор – і вони ввели Рорі чотири одиниці, таким чином у запасі залишилося всього дев’ять. Витрачати кров на хлопчика, напевне, було все одно що вилити її в каналізацію, але ніхто з них цього не промовив. Поки кров надходила до тіла, Гаскелл послав Джинні вниз, до комори, розміром не більшої за шафку, яка слугувала шпитальною бібліотекою. Вона повернулася з пошарпаним томом «Нейрохірургія. Короткий опис». Гаскелл оперував, зазираючи в розкриту книгу, її сторінки, щоб не перегорталися, притиснули отоскопом. Расті думав, що ніколи йому не забути виск пилки, запах пиляної кістки в теплому повітрі й масний згусток крові, що з’явився, коли Гаскелл прибрав випиляну черепну пластинку.
Кілька