– Дякую вам за виступ на мій захист, – промовив він. – Ви врятували мої окости.
– Це щось новеньке, сонечку, ваші окости все ще висять у коптильні. Що будете робити наступного разу? Ваш товариш полковник Кокс зателефонує до Американської Спілки захисту громадянських прав? Вони можуть зацікавитися, але не думаю, щоб хтось із їх Портлендського офісу невдовзі відвідав Честер Мілл.
– Не впадайте в песимізм. Купол може вже сьогодні вночі знятися й відлетіти десь у море. Або просто розчинитися. Ми нічого не можемо знати.
– Жирний шанс. Це справа уряду – тобто якогось уряду – і, можу закластися, полковник Кокс це знає.
Барбі змовчав. Він повірив Коксу, коли той запевняв його, що американський уряд не винен у появі Купола. І не тому, що Кокс був аж таким правдивим, просто Барбі не вірив, що Америка вже має такі технології. Чи будь-яка інша країна, скажімо так. Проте що він знає? Востаннє його служба полягала в залякуванні й без того переляканих іракців. Іноді, приставивши комусь із них дуло до скроні.
Друг Джуніора Френкі Делессепс стояв на шосе № 119, допомагаючи регулювати дорожній рух. Він був одягнений у формену сорочку й джинси, либонь, формених штанів його розміру не існувало на складі. Довготелесий був сучий син. Не вірячи власним очам, Джулія помітила пістолет у нього при стегні. Менший за «Глоки»[154], якими були озброєні регулярні полісмени в Міллі, але все одно це був пістолет.
– Що ви робитимете, якщо тутешній гітлерюгенд нападе на вас? – спитала вона, кивнувши підборіддям у бік Френкі. – Репетуватимете про брутальність поліції, якщо вони вас кудись запроторять, щоб довершити розпочате? У місті лише два адвокати. Один у маразмі, а другий їздить бокстером[155], який йому продав зі знижкою Джим Ренні, як я чула.
– Я можу про себе подбати.
– Вау, мачо.
– Що там з вашою газетою? Вона була на вигляд цілком готова, коли я йшов від вас минулої ночі.
– Кажучи коректно, ви пішли сьогодні вранці. І вона дійсно вже готова. Ми з Пітом і ще кількома друзями займемося її розповсюдженням. Я просто не бачила сенсу розпочинати, коли місто на три чверті спорожніло. Хочете взяти участь волонтером?
– Я б і радий, та мушу приготувати мільйон сендвічів. Цього вечора в ресторані не подають гарячого.
– Може, і я загляну, – вона викинула лише наполовину допалену сигарету у вікно. А потім, хвильку поміркувавши, вийшла і затоптала її. Спричинити степову пожежу зараз було б вельми нерозумно, особливо коли придбані