Під куполом. Стівен Кінг. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Стівен Кінг
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Научная фантастика
Год издания: 2009
isbn: 978-966-14-8642-2, 978-966-14-1025-0, 978-1-4391-4850-1, 978-966-14-8639-2, 978-966-14-8643-9, 978-966-14-8641-5
Скачать книгу
мов на немитому лобовому склі, усе ще манячили плями після вчорашніх катастроф). Хтось може його зупинити раніше, ніж він встигне розколоти Купол. І тоді замість того, щоб стати ХЛОПЦЕМ, КОТРИЙ ВРЯТУВАВ ЧЕСТЕР МІЛЛ, він виявиться ХЛОПЦЕМ, КОТРИЙ МАСТИТИМЕ КОРОВАМ ДІЙКИ ЦІЛИЙ РІК. До того ж весь перший тиждень буде займатися цим навколішках, бо на відлупцьований зад сісти йому буде незмога. Інший хтось скористається з його грандіозної ідеї.

      Отже, він помчав по діагоналі, котра мусила вивести його до Купола десь за п’ятсот ярдів від тенту, призначивши собі місце для зупинки там, де серед трави виднілися вм’ятини. Він знав, що то місця, куди попадали птахи. Він побачив, як солдати обертаються на рев його двигуна. Він чув тривожні крики людей, котрі зібралися хто на молитву, хто на ярмарок. Голоси співаків недоладно змішалися, хор замовк.

      А що найгірше, він побачив батька, котрий махає йому своїм брудним картузом «Джон Дір» і кричить: «ОХ ТИ Ж, РОРІ, ЗУПИНИСЯ, ЧОРТИ Б ТЕБЕ ПОБРАЛИ!»

      Рорі вже надто далеко зайшов у цій справі, щоб зупинятися – нема роду без вироду, чи як там, – він насправді не бажав зупинятися. «Ямаха» підстрибнула на горбку, і його викинуло геть із сидіння, утримався він лише руками і реготав при цім, немов божевільний. Виявилося, що такий же, як у батька, картуз «Джон Дір» на його голові обернуто задом наперед, і він не пам’ятав, чи саме таким чином він його й надів. Всюдихід похилився набік, тоді вирішив вирівнятися. Ось він уже майже на місці, а один із солдатів не витримав і теж йому кричить «стій».

      Рорі зупинився, та так різко, що ледь не дав сторчака через рукояті квадроцикла. Він забув поставити чортів візок на нейтралку, і той стрибнув уперед, таки вдарившись об Купол, і лише тоді заглух. Рорі почув скрегіт металу й хрускіт розтрощених фар.

      Злякавшись, що всюдихід на них зараз наїде (око, що не бачить нічого між собою і об’єктом, котрий різко наближається, вмикає потужні інстинкти), солдати кинулися врозтіч, залишивши вільний простір і таким чином позбавивши Рорі необхідності закликати їх до того, щоб відійшли від місця можливого пролому з осколками. Йому хотілося стати героєм, але заради цього вбивати чи ранити когось йому зовсім не хотілося.

      Треба було поспішати. Найближчі люди знаходилися на автостоянці й біля ярмаркового тенту, і звідти вже бігли до нього наввипередки. Серед них були його батько і брат, вони кричали йому на бігу, аби не робив того, що йому там збіса здумалося зробити.

      Рорі висмикнув рушницю з-під пружинних строп, упер собі в плече приклад і прицілився в невидимий бар’єр п’ятьма футами вище за трійко мертвих горобців.

      – Кинь, хлопчику, це дурна ідея! – гукнув йому хтось з солдатів.

      Рорі не звернув на нього ніякої уваги, бо ідея була гарна. Люди, що бігли від стоянки й від тенту, були вже майже поряд. Хтось – то був Лестер Коґґінс, котрий бігав набагато краще, ніж грав на гітарі, кричав:

      – В імя Господа, синку, не роби цього!

      Рорі натиснув курок. Ні, тільки спробував. Запобіжник було ввімкнуто. Він озирнувся