Дюк натиснув на гальма й знов висунувся з вікна.
– Берегтися з моїм чим?
– Серцевим стимулятором! – буквально прокричала вона, сміючись.
Розстроїлася. Усе ще відчуваючи його ласкаву руку в себе на шиї, де шкіра була такою пружною й гладенькою – так їй здавалося – усього лише вчора. Ну, хай позавчора, коли вони замість «Радіо Ісуса» ще слухали «КейСі з Оркестром Сонячного Сяйва»[45].
– О, авжеж, як скажеш! – гукнув він їй у відповідь і поїхав геть. Наступного разу вона побачила його вже мертвим.
Біллі з Вандою ніякого подвійного вибуху не чули, бо перебували якраз на шосе 117 і лаялися. Сварка стартувала доволі просто, Ванда зауважила, що день сьогодні гарний, а Біллі відреагував фразою про те, що йому болить голова і взагалі він не розуміє, навіщо їм пертися на ту суботню товкучку в Оксфорд-Хілл; все’дно там завжди одне й те саме замацане барахло.
Ванда зазначила, що ніяка голова б у нього не боліла, якби він не вижлуктив учора ввечері дюжину пива.
Біллі спитав у неї, чи порахувала вона банки в контейнері для утилізаційного сміття (не мало значення, як він набирався, Біллі пив удома і завжди клав порожні бляшанки тільки до контейнера для сміття, яке підлягало переробці, – усім цим, разом зі своєю професією електрика, він пишався).
Вона підтвердила:
– Так, порахувала, можеш бути певним. А крім того…
Вони доїхали вже аж до крамниці Патела[46] в Касл Року, встигши просунутись від «Біллі, ти забагато п’єш» та «Занадто ти прискіплива, Вандо» до «Недарма мама була проти, щоб я виходила за тебе» та «Ну чому тобі завше треба бути такою курвою». За останніх пару років їх чотирирічного шлюбу весь цей набір викликів-відгуків було вже добряче заяложено, але цього ранку Біллі раптом відчув, що вже край. Він різко, не просигналивши, не скинувши швидкості, завернув на широку асфальтовану стоянку супермаркету і знову вискочив на шосе 117, навіть не поглянувши в люстерко заднього виду, не кажучи вже про те, щоб озирнутися через плече. На дорозі позаду нього просигналила Нора Робішо. Її задушевна подруга Ельза Ендрюс аж крекнула спересердя. Обидві жінки, медсестри на пенсії, перезирнулись, але не промовили й слова. Занадто давно вони товаришували, їм не були потрібні слова в таких ситуаціях.
Тим часом Ванда запитала в Біллі, куди це йому раптом закортіло погнати.
Біллі відповів, що додому, здрімнути. На той лайноярмарок вона може поїхати сама.
Ванда зауважила, що він щойно ледь не врізався у тих двох стареньких леді (згадані старенькі леді вже залишилися далеко позаду; Нора Робішо вважала, що без дуже поважної причини швидкість понад сорок миль за годину – то чортові витівки).
Біллі докинув, що Ванда виглядає і говорить, точнісінько як її мати.
Ванда зажадала від нього пояснень, що саме він має на увазі.
Біллі